Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 30

Ганна. Коли нема нам щастя, радіймо хоч людським! Візьми ножа та покрай хліба на стіл. (Скочила на полицю). Осьдечки ніж, чи гострий же? Поточи об горня. (Побігла).

Зінька (точить ножа). Степан сказав: «Жінка, що чоловікові в ногах повза, ворог, котрий спотання перегризе тобі горлянку!» Неправда!.. Кому я ворог? Собі хіба перетнути горлянку? Ні. (Кидає ніж). Питиму до краю, до денця!.. Небагато вже зосталося!.. Перед ким я скорилася, жебрала, у ногах лазила? Перед катом своїм!.. Не скорялася, сьомий рік пила гірку, доп’ю її до денця!.. Мене нівечили, катували, я не корилася, а тепер!.. Ох, яка ж я гидка!.. Гидчіш ящірки!.. Де ж поділася моя погорда, де ж поділася моя міць?.. Все, все мене лишило!.. (Вхопила себе за голову).

Дружки (співають).

Пусти, свату, в хату,Тут нас небагато,Четверо, та п’ятеро,Та всіх дев’ятеро!

Зінька. Зінько, Зінько!.. Радій чужим щастям!

Дружки (співають).

А в нашого сватаСолом’яна хата,Та боїться впустити,Щоб не розвалити.

Зінька. Не Зінька вже я, ні! Я манія!..

Дружки (співають).

Ой вінчалась Хведоня, вінчалась,У червоні чобітки взувалась:Червоні чобітки на нозі,Що купив Роман на торзі.

Зінька. Підожди, серце!.. Замовкни, бідне, занімій, манісіньке!..

Дружки (співають).

Хоч на торзі, не на торзі,На дорозі,Червонії чобіткиНа нозі!

Попереду йде староста (Чикалка), веде за рушник молодих в хату. За ними все весілля і гості.

Зінька. Цить, цить, серце!.. (До Романа). Поздоровляю тебе, братику! І тебе… сестро!

Роман. Спасибі!

Хведоска. Вітайте серцем, а не устами.

Самрось (цілується з Романом і Хведоскою). Кажу – недзя! Брат, брат єдиноутробний!

Чикалка. Старосто, пане підстаросто!

Пилип. А ми раді слухати.

Чикалка. Благословіть молодих на посад саджати, хлібом-сіллю годувати!

Пилип. Бог благословить!

Чикалка. Раз, вдруге, і втретє!

Пилип. Бог благословить. Всі три рази бог благословить!

Чикалка заводить молодих за стіл. Збоку біля молодої становляться дружки, біля молодого – бояре. Староста бере пляшку і чарку, наливши, примовляє.

Дружки (тим часом співають).

Як ішов Роман на посад,Зустрічав його господь самІз долею щасливоюТа з доброю годиною.

Чикалка. Слухайте, дискать, сюди. Пошли ж, боже, нашим князеві і княгині щастя, долі і віку довгого. Дай, господи, щоб вони жили на радість і втіху усьому родові, всьому посполу і богові святому! (Приторкнув чарку до губ). Ну, що ж ще скажу? Дискать, горілка .горькая!

Самрось (хутко протискується до Чикалки). Куме, це та настойка?

Чикалка. Вона! (До молодих). Не можна й до губ донести.

Пилип (тихо молодим). Поцілуйтеся.

Самрось. Швидці – цілуйтеся!

Роман і Хведоска цілуються. Зінька ледве не крикнула, але, хутко затуливши долонею рота, улина з хати. Чикалка випив і частує молодих, потім дружок, бояр, батька, матір, Пилипа. Кожний, взявши чарку в руки, кланяється молодим, потім старостам.

Дружки (тим часом співають).

Їли бояре, їли,Цілого вола з’їли:На столі ні крихотки,Під столом ні кісточки.Їли дружечки, їли,Півголубчика з’їли:На столі всі крихотки,Під столом всі кісточки.