Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 25

Я божеволіла. Не могла уявити, як виступатиму на одній сцені з Робертом Баллардом (археологом-океанографом, що знайшов «Титанік»), Ґевіном Ньюсомом (мером Сан-Франциско), Нілом Деґрассом Тайсоном (астрофізиком, ведучим телешоу NOVA і директором планетарію Гейдена) і Девідом Плуффом (генієм, який організував президентську кампанію Барака Обами). І це лише чотири прізвища з п’ятнадцяти.

Намагаючись упоратися з відчуттям власної нікчемності, я спробувала подолати переляк перед форматом заходу. Він був побудований на зразок TED-конференцій (www.ted.com), і кожен промовець мав лише двадцять хвилин, аби поділитися своїми інноваційними ідеями з топ-аудиторією, яка складалася переважно з виконавчих, фінансових, операційних й інвестиційних директорів корпорацій, котрі заплатили за одноденний захід по тисячі доларів.

Побачивши список промовців, за кілька секунд я вже телефонувала своїй подрузі Джен Лемен. Я прочитала їй імена учасників і, вимовивши останнє ім’я, глибоко вдихнула та сказала: «Не впевнена, чи це мені потрібно».

Хоча ми розмовляли по телефону і вона була за тисячі кілометрів від мене, я уявляла, як Джен хитає головою.

— Припинити вдавати видатного науковця, Брене.

Я спалахнула.

— Що ти маєш на увазі?

— Я тебе знаю. Ти вже думаєш про те, як зробити свою двадцятихвилинну промову супернауковою і складною.

Я все ще нічого не розуміла.

— Авжеж. Звісно, це буде науковий виклад. Ти чула перелік промовців? Вони... вони… дорослі.

Джен реготнула.

— Тобі потрібна перевірка на дорослість?

На моєму кінці дроту запанувала мертва тиша.

Джен пояснила:

— Йдеться ось про що. Ти дослідниця, але твої найкращі праці йдуть не від голови, ти говориш серцем. Усе буде гаразд, якщо ти робитимеш те, що у тебе виходить найкраще — розповідатимеш історії. Будь щирою. Будь чесною.

Я відклала слухавку, закотила очі і подумала: «Розповідай історії... Ти, мабуть, жартуєш? Можливо, мені ще й влаштувати невеличку лялькову виставу?»

Здебільшого, щоб підготуватися до виступу, мені потрібно день або два. Я ніколи не пишу нотаток, але зазвичай готую візуальну презентацію і приблизний план доповіді. Але не цього разу. Поставити лялькову виставу було би легше. Я на кілька тижнів застрягла з презентацією. Нічого не виходило.

Одного вечора, приблизно за два тижні до заходу, Стів запитав мене:

— Як там просувається підготовка твоєї промови?

Я зайшлася плачем.

— Лайно, а не промова. Я не можу виступати. Доведеться вигадати автомобільну аварію або ще щось.

Стів сів поруч і узяв мене за руку.

— Що відбувається? Ти на себе не схожа. Я ніколи не бачив тебе такою розгубленою через виступ. Ти ж постійно читаєш лекції.

Я затулила обличчя руками і пробуркотіла:

— Я застрягла. Не можу перестати думати про той жахливий випадок, який стався кілька років тому.