Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 13

Пам’ятаючи цю історію, пильніше розгляньмо кожне з понять щиросердності і те, як вони взаємодіють між собою.

Сміливість

Сміливість має вагоме значення в моєму житті. Здається, я або вимолюю її, відчуваючи вдячність за те, що знаходжу її дещицю, ціную її в інших людях, або ж досліджую. Гадаю, це не робить мене особливою. Усі хочуть бути хоробрими.

Розпитавши багатьох людей про їхнє життя — про слабкості та боротьбу з ними, — я зрозуміла, що сміливість — це одна з найважливіших рис, яка об’єднує людей, що живуть щиросердним життям. Ідеться не про будь-яку сміливість. Я виявила, що щирість вимагає пересічної сміливості. Ось що я маю на увазі...

Корінь слова courage («сміливість») — cor, що в перекладі з латини означає «серце». Первинно значення слова «сміливість» було зовсім іншим, ніж нині. Спочатку це слово означало «відверто говорити все, що лежить на серці». З часом значення змінилося, і сьогодні сміливість є радше синонімом героїзму. Героїзм — це важливо, і ми, безсумнівно, потребуємо героїв. Але я вважаю, ми випустили з уваги, що чесно й відкрито говорити про те, ким ми є, про те, що відчуваємо, і про те, що відбувається з нами (хороше й погане), — це і є визначення сміливості. Герої часто ризикують власним життям. А пересічна сміливість означає ризикнути нашою вразливістю. У нинішньому світі це радше незвичне явище.

Придивившись уважніше, ми побачимо сміливість щодня. Ми спостерігаємо її, коли люди звертаються по допомогу, як я звернулася до Ешлі. Я бачу її в аудиторії, коли студент піднімає руку і говорить: «Я зовсім заплутався. Я гадки не маю, про що ви говорите». Чи свідомі ви того, яку надзвичайну сміливість потрібно виявити, зізнаючись «Я не розумію», коли ви впевнені, що зрозуміли всі довкола? Звісно, за дванадцять з гаком років викладацької праці я помітила, що, якщо одна людина наважилася сказати «Ви збили мене з пантелику», це означає, що принаймні десять студентів відчувають те саме. Вони, можливо, не мають відваги зізнатися, але, напевно, зрадіють, що комусь іншому сміливості не забракло.

Моя донька Еллен продемонструвала мені сміливість, коли зателефонувала з нудної вечірки о пів на одинадцяту вечора і сказала: «Мамо, можеш мене звідси забрати?» Коли я приїхала, вона сіла в автомобіль і промовила: «Пробач. Мені забракло сили духу. Захотілося додому. Було так важко. Усі позасинали, і мені довелося зайти в кімнату матері Ліббі і розбудити її».

Я пригальмувала, вийшла з автомобіля і пересіла на заднє сидіння поруч із Еллен. Присунулася до неї і притулила своє дівча до себе. Я сказала: «Еллен, я вважаю, що просити те, що потрібно, — це один із найсміливіших учинків у житті. Я достатньо натерпілася на кількох по-справжньому жалюгідних піжамних вечірках, тому що надто боялася попроситися додому. Я пишаюся тобою».