Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 12

6. Друг, який плутає довіру в стосунках з нагодою перевершити вас: «Це дурниця! Послухай, що одного разу сталося зі мною».

Звісно, всі ми буваємо «такими друзями», особливо, якщо хтось розповідає нам про ситуацію, опинившись у якій, ми б самі пекли раків від сорому. Ми лише люди, недосконалі та вразливі. Важко співчувати, якщо ми самі не впевнені у власній самодостатності, або коли нам бракує почуття гідності.

Коли нам потрібне співчуття, ми шукаємо когось, хто твердо стоїть на ногах, хто може виявити гнучкість, і, найважливіше, нам потрібна людина, яка цінує нас за наші сильні сторони і душевне сум’яття. Ми мусимо вшанувати свою душевну боротьбу, поділившись нею з кимось, хто заробив право почути про неї. Шукаючи співчуття, ми шукаємо підтримки потрібної людини в потрібний час у потрібній справі.

Я зателефонувала своїй сестрі. Уперше після свого духовного пробудження у 2007 році, опинившись у вирі сорому, я звернулася за підтримкою до однієї зі своїх сестер та брата. Я на чотири роки старша за свого брата і на вісім років старша за сестер (вони близнючки). До 2007 року я грала роль старшої, ідеальної (тобто суворої, зверхньої і критичної) сестри.

Ешлі повелася неймовірно. Вона вислухала мене і виявила співчутливу підтримку. Їй не забракло сміливості, аби побороти власну невпевненість і сум’яття, тому вона була здатна зрозуміти, що я відчувала. Вона говорила зі мною щиро і співчутливо: «О, Господи! Це так важко. Я теж відчувала те саме. Ненавиджу це відчуття!» Можливо, це не те, що хотів би почути хтось інший, але це саме те, що потрібно було мені.

Хоч як мене штормило, вона встояла на ногах і не піддалася моєму настрою. Також вона не була суворою, не засуджувала і не звинувачувала мене. Не намагалася привести мене до тями або підбадьорити; вона просто слухала і виявила достатньо сміливості, аби розповісти мені про власні слабкості.

Я відчувала себе абсолютно беззахисною і водночас розуміла, що мене беззастережно люблять і приймають такою, яка я є (це для мене і є ознакою співчуття). Повірте у те, що я кажу: сором і страх не терплять, коли такий потужний зв’язок виникає між людьми. Саме тому сміливість, співчуття і душевна близькість з іншими — це знаряддя, потрібні нам у подорожі до щиросердного життя. Навіть більше, моя готовність дозволити небайдужій для мене людині дізнатися про мою недосконалість сприяла зміцненню наших стосунків, які тривають і досі, — ось чому я називаю сміливість, співчуття і душевну близькість дарами недосконалості. Наважившись бути недосконалими і справжніми, ми отримуємо ці дари.

Невеличка післямова до цієї історії: приблизно через тиждень після того недолугого виступу перед батьками я дізналася, що в школі виникла серйозна проблема: батьки цілий день перебували у закладі і втручалися в організацію навчального процесу. Не повідомивши мене, директор і голова батьківсько-вчительської організації зобов’язали всіх батьків відвідати мою лекцію. Вони сказали їм, що я приїжджаю, щоб розповісти, чому потрібно припинити ширяти над своїми дітьми. Іншими словами, я мала стати найманцем, що зупинить батьків, котрі надто опікуються своїми дітьми. Недобре. Можливо, я не прихильниця батьківського втручання в навчальний процес, але я також не найманий убивця. Іронія в тому, що я й гадки не мала про проблему, отож жодним словом не згадала про неї.