Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 10

Я ще сиділа в першому ряду, коли директорка почала представляти мене. Для мене це завжди дуже незручна мить. Хтось перераховує мої досягнення, а я намагаюся приховати нудоту і бажання втекти. Що ж, так мене ще не відрекомендовували ніколи в житті.

Директорка сказала щось на штиб: «Вам може не сподобатися те, що ви почуєте сьогодні, але нам потрібно прислухатися заради наших дітей. Доктор Браун тут, щоб змінити нашу школу і наше життя! Вона змінить нас, подобається це нам чи ні!»

Вона виголошувала це гучним агресивним голосом, і через те виглядала роздратованою. Мені здалося, що я боєць, якого представляють перед поєдинком на «Рестлманії». Бракувало лише музичного супроводу і світлових ефектів.

Озираючись назад, я розумію, що мені потрібно було вийти на сцену і сказати: «Мені дуже незручно. Я радію запрошенню, але я тут не для того, щоб когось змінювати. Я також не хочу, аби ви думали, ніби я намагаюся змінити вашу школу за одну годину. Що відбувається?»

Але я цього не зробила. Я лише почала говорити у своїй манері: «Я дослідниця, але я також мати, яка стикається з проблемами у вихованні…» Гаразд, жереб було кинуто. Ці батьки не сприймали моїх слів. Натомість я відчувала, що люди з рядів неприязно витріщаються на мене.

Один чоловік, котрий сидів навпроти мене, схрестив руки на грудях і так зціпив зуби, що на його шиї набубнявіли вени. Що три-чотири хвилини він совався на стільці, закочував очі і зітхав голосніше, ніж мені будь-коли доводилося чути. Так голосно, що складно навіть назвати це зітханням. Це скидалося радше на голосне гмикання. І звучало воно так страшно, що люди, які сиділи поруч, лякалися. Незрозуміло чому, вони все ще не сприймали мене, але саме цей чоловік зробив вечір нестерпним для нас усіх.

Як досвідчений викладач і керівник я знаю, як поводитися у подібних ситуаціях, і зазвичай роблю це завиграшки. Коли хтось зриває лекцію, у вас два виходи: ігнорувати цю людину або оголосити перерву і з’ясувати з нею стосунки віч-на-віч. Але дивна поведінка чоловіка вибила мене з колії, і я зробила найгірше з можливого — спробувала його вразити.

Я почала говорити голосніше і натхненніше. Цитувала страхітливу статистику, здатну налякати навіть найсміливіших батьків. Я зрадила свої принципи, маніпулюючи сентенціями на кшталт: «Слухайтесь мене, інакше ваші діти вилетять зі школи, подорожуватимуть автостопом, вживатимуть наркотики і бігатимуть вулицями з ножем».

Жодної реакції. Жодної.

Ніхто навіть не кивнув головою, не всміхнувся злегка і не виявив згоди якось по-іншому. Я лише налякала до смерті двісті п’ятдесят уже й без того роздратованих батьків. Це була катастрофа. Спроби співпрацювати або завоювати когось на штиб того чоловіка — це завжди помилка, тому що це означає продати свої принципи заради схвалення. Ви перестаєте вірити у свою цінність і починаєте плазувати перед іншими. І, Боже мій, саме це я робила.

Завершивши виступати, я схопила свої речі і помчала до автомобіля. Виїжджаючи з паркувального майданчика, я відчувала, що моє обличчя палахкотить. Я почувала себе нікчемною, і моє серце стугоніло. Хоч і намагалася не прокручувати в голові свою божевільну промову, але не могла припинити думати про неї. На мене насувалася буря сорому.