Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 395

Антропологічний склад племен катакомбної культури, яка наприкінці III — на початку II тис. до н. е. займала майже увесь південь Східної Європи, на сьогодні вивчений досить грунтовно на базі великої кількості палеоантропологічних матеріалів. Більшість антропологів дійшли висновку про неоднорідність її антропологічного складу, що підтверджується і дослідженнями археологів, котрі поділяють катакомбну культуру на ряд окремих культур і визнають її різноетнічність. Своєрідність цих культур, на думку дослідників, пов’язана з нашаруванням попередніх груп ямного населення та інокультурними контактами.

Дослідження палеоантропологічних матеріалів із поховань катакомбної культури не тільки засвідчило розмаїття антропологічних типів та варіантів, а й переконало в тому, що антропологічний склад катакомбного населення і походження складаючих його типів можна розглядати лише в межах конкретних археологічних варіантів, а ще краще — на окремих вузьколокальних мікрогрупах у межах вододілів і долин невеликих річок, а в деяких випадках і окремих курганних могильників.

Найліпше вивчений антропологічний склад племен, які мешкали в степовій смузі Північного Причорномор’я, від Дунаю до Західного Приазов’я, включаючи басейн р. Молочної, тобто інгульської та азово-дніпровської культур, кордон між якими досі не визначений. Для цієї території антропологічний склад населення пов’язувався з наявністю мінімум двох антропологічних типів, які корелювали з відмінностями положення небіжчика в ямі. Після виділення комплексу обрядових ознак ранньо- та пізньокатакомбного поховань існування на території Північного Причорномор’я названих раніше морфологічних комплексів дістало реальне підтвердження.

Населення раннього етапу катакомбної культури в цілому довгоголове, порівняно вузько- і високолице, мезогнатне, високоросле; пізнього — мезобрахікефальне, з надто широким ортогнатним обличчям, дещо нижче на зріст. Різниця між “ранніми” та “пізніми” настільки суттєва, що мова може йти про зміну населення на другому, пізньому етапі існування катакомбної культури майже на всій території Північного Причорномор’я. Це особливо яскраво виявляється в причорноморських степах, де є “ранні” та “пізні” поховання, а саме в межиріччі Інгульця і Південного Бугу, верхів’ї Інгульця (Криворіжжя), Самаро-Орельському межиріччі, районі Каховки, Примор’ї (крайній південь Херсонської області), басейні р. Молочної, районі Запоріжжя.

Усі ранньокатакомбні групи та буджакська пізня (ранні матеріали не виявлено) дуже схожі між собою і значно відрізняються від пізньокатакомбних. Серед ранніх виділяються територіально доліхокранний, порівняно вузьколиций (район Каховки, Запоріжжя, Примор’я, басейн р. Молочної) і доліхокранний, масивний з широким обличчям, характерний для населення Правобережного Придніпров’я (район Вищетарасівки), а також більш східного Приазов’я.

Для пізнього етапу показова підвищена мінливість багатьох морфологічних ознак, але основним для більшості населення Північного Причорномор’я був мезобрахікранний з широким ортогнатним обличчям комплекс, особливо яскраво виражений у населення межиріччя Інгульця та Південного Бугу, Самаро-Орельського межиріччя, Примор’я (ширина обличчя сягає тут 145 мм), району Запоріжжя та басейну р. Молочної. Слід відзначити, що серед мезобрахікранного населення пізнього етапу досить часто трапляється і більш грацільний мезобрахікранний тип, схожий на західний середземноморський, в основному поширений у причорноморських степах, який поки що не корелюється ні з якими обрядовими ознаками. Але факт знаходження досить компактної (на жаль, малочисельної) групи вузьколицих мезобрахікефалів у курганній групі в районі Нікополя — Михайлівни може служити деякою мірою доказом реального існування такої групи населення, а не проявом індивідуальної мінливості.