Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 397
Колектив авторів
Водночас велика схожість фізичного типу пізньокатакомбних груп причорноморських степів з ямними і північнокавказькими групами Північно-Західного Прикаспію (III і IV групи, за В. А. Сафроновим), тотожність поховального обряду (випростане положення покійників у катакомбах та ін.), чималий вплив “північнокавказців”, який простежується на виробах із металу та кераміки в північнопричорноморських степах, дають змогу припустити, що якась, досить-таки значна частина “північнокавказців” просунулася на захід. Тим більше, що до середини II тис. до н. е. увесь Кавказ разом із суміжними територіями стає рухливим. Тут відбуваються різного роду переміщення, утворюються, квітнуть і швидко змінюються культури, носії яких беруть активну участь у етнокультурних процесах від Південно-Східної Європи до Близького Сходу. Ймовірно, просування “північно-кавказців” на захід йшло через Дон, по території Самаро-Орельського межиріччя в район Огріньської переправи, у верхів’ях Інгульця (Криворіжжя), а далі в межиріччя Інгульця та Бугу, що спричинило рух значної частини пізньоямного і ранньокатакомбного населення Придніпров’я в південно-західному (в район Буджака), південно-східному (Передкавказзя) та, можливо, північному (уверх по Дніпру) напрямках.
