Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 393

Маніпулювати з кальцинованими кістками спалених небіжчиків було набагато простіше. Їх зберігали у посудині-урні або ж зашивали у спеціально виготовлену ляльку — подобу небіжчика, яка виконувала функції ритуального двійника. Наявність такої ляльки можна припустити у найбагатшому похованні 43 прабалтського могильника Стрелиця у Верхньому Подніпров’ї. Вузька та довга яма була розрахована на випростаного небіжчика, але у центрі її виявлено скупчення перепалених кісток, а трохи вище — гривню місяцеподібної форми та бурштинове намисто. Іще вище, де могла б бути голова, лежала дротяна діадема, обнизана бісером. Така реконструкція ляльки дає змогу уточнити функції окремих речей. Адже автор розкопок називає місяцеподібну гривну діадемою, а дротяну діадему — гривнею.

П’ята фаза обряду (спорудження тимчасового житла для двійника небіжчика) може бути проілюстрована культовою спорудою 2 на поселенні праслов’ян Пустинка на Дніпрі, де виявлено жертовник та ямки з перепаленими кістками людей. Згадана споруда пов’язана з культом мертвих, але з огляду на загальну структуру поховального культу індоєвропейців її також можна розглядати, як тимчасове житло небіжчиків. В аналогічних спорудах мали зберігатися двійники з модельованими черепами у степового населення до того моменту, як їх остаточно переносили до склепів — катакомб.

Шоста фаза обряду включає поховання урн із кістками, а також ритуальних двійників, черепів та інших частин тіла предків. Фактично вона повторює третю фазу, на якій і закінчується поховальний ритуал для більшої частини населення. Четверта і шоста фази були привілеєм видатних осіб.

Але поховальний обряд індоєвропейців не завершувався шостою фазою. За нею логічно йде сьома — зведення надмогильної споруди. Адже поняття “курган”, “могила” є загальноіндоіранськими, що були запроваджені до вжитку не пізніше III тис. до н. е., коли й поширилася традиція спорудження курганів на території України. У II тис. до н. е. вони вже зводилися повсюди представниками усіх етнічних груп. Звичайно спостерігається поєднання курганного та безкурганного обрядів поховання. У степу переважав перший, а в лісостепу та Поліссі — другий. На безкурганних грунтових могильниках довкола окремих поховань також споруджувалися ровики, кромлехи, огорожі, а над ними влаштовувалися кам’яні закладки, встановлювалися кам’яні та дерев’яні знаки.

Важливим елементом поховального культу було принесення у жертву тварин, іноді людей, після чого влаштовувалися поминальні “страви” та “тризни”. Виходячи із загальноіндоєвропейських традицій, можна припустити, що поминальні трапези правилися також на дев’ятий (десятий) та сороковий день по смерті. Сліди багать, уламків посуду та подрібнених кісток тварин можна віднайти на місцях таких тризн у межах могильників.