Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 390
Колектив авторів
Суб’єктами поклоніння у населення бронзової доби в Україні виступали окремі види свійських тварин, птахи, змії. Зосередимо увагу лише на показових фактах.
Згідно з розрахунками астрологів, Україна розташована під знаком Тільця. Слід відзначити, що саме бик виступає найшанованішою твариною у II тис. до н. е. на теренах нашої держави. Є суто економічне пояснення цього явища — велика рогата худоба переважала серед свійських тварин у більшості етнічних груп населення, щедро постачаючи людям молочні продукти, м’ясо, шкіру та кістки. Водночас М. О. Чмихов настійно доводить, що аборигенам України вже був відомий зодіакальний цикл і серед інших знаків Зодіаку вони вирізняли знак Тільця. Названий знак, зокрема, наявний на ритуальному посуді індоіранців, у їхній знаковій системі.
Серед невеликої групи дрібних ідолів теж переважав бик. Ю. О. Шилов простежує декілька курганів та досипок, які у плані нібито дають обриси бичачої голови та рогів, та пов’язує їх із культом Тільця. У праслов’янського населення лісостепу образ бика наявний на дрібній глиняній пластиці. Звичайно, можна піддавати сумніву деякі з наведених фактів, спостережень та інтерпретацій, але лишається незаперечним, що жоден інший представник фауни не має такої виразної іконографії у II тис. до н. е. У цьому переконує і комплекс малюнків на “бичачих” брилах Кам’яної могили, де образ бика має глибокі іконографічні традиції, починаючи з “протобика”.
З огляду на наведені факти не дивно, що саме велику рогату худобу найбільше приносили в жертву. Черепи та інші частини кістяків тварин цього виду постійно знаходять у насипах курганів, при поховальних спорудах, на святилищах та зольниках біля вівтарів. У кургані поблизу с. Комишуваха Донецької області ритуальний майданчик обмежувався черепами чотирьох биків по кутах, а п’ятий череп був покладений при верхівці насипу. Жертовна тварина виступає тут як супутник померлого під час його переходу на той світ. Шкірою бика чи корови накривали поховальну споруду. Можливо, навіть виготовляли опудало тварини, бо в курганах 14 та 16 біля с. Морокіно Харківської області над дерев’яними трунами-зрубами череп, чотири кінцівки ніг та хребці хвоста розташовувалися у такому порядку, ніби тварина нависала над зрубом.
Шанування коня як культової тварини спостерігається ближче до середини та у другій половині II тис. до н. е. внаслідок використання цієї тварини як тяглової сили. У цей час відомі зображення коня у фракійських, праслов’янських та іранських племен. У фракійського населення кінь кількісно переважав серед інших видів свійських тварин. Отже, і тут можна вбачати певні економічні передумови поклоніння саме коню. При культових церемоніях кінь виступає як жертовна тварина. Так, на Новоселицькому зольнику Одеської області зафіксовано жертвоприношення одинадцяти коней. Черепи тварин були покладені дугою у південно-східному секторі зольника, причому чергуючись тіменем то догори, то донизу, що мало символізувати одвічне протистояння життя та смерті. У первісному мистецтві мертва істота зображувалася головою вниз.
