Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 387

До культових віднесені дерев’яні чаші, окуті металевими платівками. Висловлено припущення, що ними супроводжувалися поховання жерців. В одному з гімнів “Рігведи” є пряма вказівка на те, що у таких посудинах зберігався напій сома.

Цілком логічно, що понад 30 знахідок подібних чаш локалізуються в ареалі розселення індоіранських племен, в усіх культурах цієї мовної спільності. Залишки дерев’яних чаш із золотим окуттям виявлено і в фракійському ареалі (Гордіївський могильник), що може бути пояснене впливами степового населення у духовній сфері.

У різноманітних обрядах, напевне, використовувалися численні посудини із прокресленими, рельєфними, відтиснутими шнуром чи тасьмою знаками, що трапляються у культурі усіх етнічних спільностей бронзового віку України. Ліпший зразок такої чаші виявлений у кургані біля с. Прядівки на Дніпропетровщині. Її зовнішня поверхня вкрита вохряним ангобом, а на червоному тлі зроблено розпис жовтою фарбою: подвоєні кінські голівки, хрест, трикутники, городки.

Особливу групу культових речей праслов’янського населення складають мініатюрні посудинки. Вотивний характер засвідчують численні знахідки їх саме на культових об’єктах. Від 30 до 35 посудинок знаходили у білогрудівських зольниках; біля вогнищ та домашніх жертовників також постійно знаходять вотивні посудинки, не кажучи вже про поховання. Іноді у тісті мініатюрних посудинок вдається виявити домішки вигорілих зерен, колосків. Узагалі ж їх виготовляли з погано відмуленої глини для одноразового використання.

Культові знаряддя складають нечисленну, але яскраву категорію артефактів. Найвиразнішим комплектом ритуальних знарядь є ступир та ступка, які у широкому плані символізують природу чоловіка та жінки. Етимологічна спорідненість “ступиря” та “ступи” засвідчена в індоєвропейських мовах. Звичайно, що цими знаряддями послуговувалися у повсякденному побуті, так само, як і сьогодні. Але використання ступиря та ступки у поховальному ритуалі, а також фольклорні свідчення того, що ці знаряддя виступають атрибутами Баби-яги, охоронниці царства мертвих, змушують нас розглядати їх як культові речі, коли вони трапляються у похованнях чи при жертовниках. Ступирі, що датуються початком II тис. до н. е., відзначаються простотою форм, а більш пізні можна віднести до зразків камнерізного мистецтва. Вони поділяються на три типи: грибовидні з пуп’янками, грибовидні з валиком або виступом на шийці, плавкотілі. Ступирі другого та третього типів мають фаломорфні обриси. Половина всіх відомих знахідок фігурних ступирів зосереджується на теренах України. Така ж еволюція простежується і в формах ступок. Якщо ранні відзначаються недбалою технікою обробки каменю, то пізні — фігурні, на конічній ніжці. Їх використовували у парі з фігурними ступирями, оскільки діаметри заглиблення ступки та робочого краю ступиря збігаються. У деяких ступках виявлено залишки вохри. В обрядових діях скотарських племен півдня на початку II тис. до н. е. використовувалися кам’яні вівтарики, зручні для транспортування. У Музеї історії запорізького козацтва на острові Хортиця зберігається вівтарик трикутної форми. Кожен верхній кут цього виробу закінчується антропоморфною личиною.