Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 378

Декоративне оформлення жител можна уявити в загальних рисах, і не так за матеріалами поселень, де воно практично не збереглося, як вивчаючи поховальні споруди — зменшені моделі реальних домівок. Коли долівки були не глинобитні, а дерев’яні, тобто дощані, їх фарбували у червоний колір. Фрагменти фарбованої дощаної підлоги зафіксовано на могильнику білозерської культури Степний Запорізької області. Безумовно, практикувалася побілка стін, особливо у глинобитних будівлях на дерев’яному каркасі. Використовувалися в оздобленні стін також інші фарби, зокрема червона, як Свідчать спостереження під час розкопок жител на поселенні білогрудівської культури біля с. Велика Андрусівка на Кіровоградщині. Дерев’яні стіни прикрашалися різьбленням. Так, на дерев’яних дошках попід стінами поховальної споруди у похованні зрубної культури біля с. Іванівни Дніпропетровської області були вирізьблені кола-колеса (?). Ткані килимки, плетені циновки, залишки яких раз у раз знаходять у могилах, використовувалися і в декоративному оформленні жител.

Значно більше спостережень маємо щодо декоративного оформлення поховальних споруд, особливо в ареалі поширення індоіранських племен. Тут широко використовувалися крейда та вохра в оформленні долівок, особливо при похованні осіб високого соціального статусу. Була вироблена техніка специфічного порошкового живопису вохрою по крейді або безпосередньо на грунті. Вона зафіксована у камерах понад 50 катакомб у вигляді зображення стоп людини, від однієї до чотирьох, солярних знаків, складного плетива ліній, загадкових зображень. Концентруються виконані вохрою знаки у передній частині камери, тобто біля входу. Аналогічна техніка порошкового живопису відома у декоративному мистецтві Північно-Західної Індії під назвою “ранголі”. Вісімкоподібні (стопи) та солярні знаки виконуються порошковою вохрою та золою на притоптаній землі біля порогу будівлі як обереги. Напрошується припущення, що індоарії принесли з собою Декоративну техніку “ранголі” до Індії з теренів України. Загалом же система декоративних знаків, яка використовувалася в оздобленні житлових та поховальних споруд, виконувала функції оберегів.

Репрезентативною ланкою декоративного мистецтва було виготовлення прикрас, які є важливим показником етнічної специфіки населення. Для доби бронзи відомі прикраси голови (діадеми, скроневі підвіски, сережки), шиї та грудей (гривні, разки намиста, медальйони), рук (браслети, персні, кільця), поясу (пряжки), ніг (браслети), а також шпильки, шумливі підвіски, гребінці тощо. Матеріалом для виготовлення прикрас могли бути бронза, золото, срібло, кістка, ріг, мушлі, різні породи каменю, бурштин, фаянси, гагат, кристалічний гіпс, дерево, шкіра.

На початку II тис. до н. е. своєрідний комплекс прикрас склався в ареалі поширення прабалто-слов’ян на півночі України. Типовим тут є Київський скарб у складі пластинчастої гривни, місяцеподібної підвіски та трьох скроневих підвісок верболистої форми. У прабалто-слов’ян відомі також дротяні діадеми, браслети, рурчасті пронизки, разки намиста з ікол тварин, бурштинові медальйони, підвіски, кільця. Інший набір прикрас походить з індоіранського ареалу півдня України: срібні дротяні скроневі кільця і прикраси, бронзові бляхи з пуансонним орнаментом, кістяні молоточковидні булавки, пронизки з гвинтовою нарізкою, фаянсове намисто, набірні браслети з бронзових обойм, бронзові медальйони та підвіски з литою імітацією шнура. Фіксується також обмін прикрасами між великими етнічними ареалами, що може бути пов’язане з практикою міжетнічних шлюбів.