Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 376

Антропоморфна та зооморфна пластика малих форм відрізняється від монументальної скульптури не лише розмірами, а й сферою обігу. Вироби малих форм призначалися для домашнього ужитку, супроводили людей у повсякденному побуті і готувалися ними до урочистих подій.

Від середини III тис. до н. е. в ареалі розселення індоіранських племен на півдні України, а особливо серед носіїв інгульської катакомбної культури набуло поширення виготовлення так званих модельованих черепів, тобто відтворення рис обличчя померлої людини на її ж черепі за допомогою спеціально підготовленої глиняної суміші. Технологія моделювання обличчя на черепі досить складна. З відтятої голови небіжчика видалялися усі м’які тканини. На лицеву частину очищеного таким чином черепа накладався тонкий шар пластичної маси (суміш глини, землі, подрібнених вуглинок, вохри та кісток на жировій основі). При цьому ретельно замазувалися порожнини очей, носа, вух, а далі моделювалися стулені повіки, ніс, щільно стиснуті губи. Пластичною масою вкривалася лише передня частина обличчя, від надбровних дуг до підборіддя. Змодельоване таким чином обличчя та вільна від глини тім’яна частина черепа додатково розфарбовувалися вохрою. Вже відкрито близько ста оброблених таких чином черепів. Усі зразки найліпшої збереженості позначені рисами індивідуальності, що дає змогу вбачати в них портрети людей доби бронзи. Більшість знахідок зосереджена у курганах, розташованих уздовж правого берега р. Молочної у межах Запорізької області.

Л. А. Новикова простежує традицію виготовлення модельованих черепів від VII—VI тис. до н. е. у Палестині до сучасних народів Океанії. На її думку, це та “лінія портрета” у мистецтві, що бере початок від натурального макету палеолітичної доби — одного з різновидів маски. Підмічено, що частина черепів з глиняними накладками є безобразною, коли процес моделювання обмежений лише замазуванням отворів лицевої частини черепа, тобто зняттям образу. Отже, другий етап моделювання — створення антропоморфного образу — призначався для обраних.

За доби бронзи майже переривається практика виготовлення дрібних статуеток жінок, що мала поширення у енеолітичних племен трипільської культури. Відгомін енеолітичної традиції простежений на трьох статуетках із поховання катакомбної культури біля с. Бірюкове на Луганщині. Крихітні зображення жінок з наміченою головою та трикутними стегнами орнаментовані по обрисам насічками і нагадують пізньотрипільські. Водночас ці фігурки близькі до статуеток з Ульських курганів доби середньої бронзи у Передкавказзі.

Певний розквіт дрібної глиняної пластики відбувався за доби пізньої бронзи у фракійських, праслов’янських та іранських племен. Його можна пов’язати з інтенсифікацією землеробства. Антропоморфні статуетки, як чоловічі, так і жіночі, трапляються вкрай рідко. Виділимо знайдену у Блигцанках Тернопільської області глиняну іграшку-брязкальце у вигляді чоловічої фігури. Досконалим зразком антропоморфної пластики є жіноча статуетка скрипкоподібної форми із фракійського городища Нижнє Кривче Тернопільської області. Вона вбрана у спідницю, підперезану паском на вузькій талії. Фактура тканини передана орнаментом у вигляді горизонтальної ялинки. Оголені груди позначені двома крапками. На шиї — дворядне намисто, на спину спадає довге волосся, заплетене у п’ять кісок. На руках та спині помітна татуїровка (?) — вертикальні ялинки. Голівка аналогічної статуетки виявлена на городищі Лисичники. Ці шедеври дрібної пластики виготовлені у стилі антропоморфних статуеток із Кікладських островів Греції.