Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 380

Орнаментика є найбагатшим джерелом до вивчення декоративного мистецтва доби бронзи. Складними чи найпростішими візерунками вкривався посуд, керамічний та дерев’яний, вироби з бронзи, каменю, скла, шкіри, кістки, рогу та інших матеріалів. Саме в орнаментиці наочно спостерігається етнічна самобутність населення.

На початку II тис. до н. е. переважала шнурова техніка нанесення орнаменту на кераміку. Вона була поширена як у праслов’янських та прабалтійських племен півночі, так і в індоіранського населення півдня. Водночас у фіно-угорських племен протягом бронзової доби переважала накольчаста орнаментація, а у прафрако-іллірійців Закарпаття — врізна та рельєфна. У другій чверті II тис. до н. е. набуває поширення так звана багатоваликова кераміка, коли посуд прикрашався численними наліпними валиками, які утворювали складні візерунки з трикутних та ялинкових мотивів. Така орнаментика розповсюджена в індоіранському ареалі, а праслов’янське населення переходить від шнурової до прокресленої орнаментації. Окремі прокреслені лінії на кераміці нагадують колючий дріт або ж проорану борозну. У орнаментальних композиціях переважає мотив трикутника вершиною донизу.

Іранське населення другої половини II тис. до н. е. надає перевагу орнаменту у вигляді одинарного наліпного валика, частково відроджується шнуровий орнамент, відомий також гребінцевий. Валик поширюється і в орнаменті інших етнічних спільностей. Водночас стають популярними мотиви фрако-іллірійського орнаменту (канелюри, конічні та серповидні рельєфні наліпи), лискування зовнішньої та внутрішньої поверхні посуду. Гальштатські впливи позначилися на декоруванні кераміки як праслов’янських, так і іранських племен.

Орнамент на металевих виробах відомий менше внаслідок відносно невеликої кількості знахідок, але головні орнаментальні мотиви простежуються і тут. Робилися спроби імітувати шнур, валик, наколи у бронзі. Була відпрацьована технологія відливки орнаментального декору разом із річчю. Особливого поширення набув литий орнамент на кельтах. Відлиті речі прикрашалися також карбованим візерунком за допомогою долота та пуансона.

Унікальним досягненням різьбярів по каменю можна вважати орнаментальні композиції на кам’яних парадних сокирах в ареалі поширення індоіранських племен. Складні композиції з трикутників, напівкіл, колосків, зигзагів виконувалися у техніці рельєфу на тлі полірованої поверхні. Матеріалом для виготовлення таких сокирок слугував порфиритовий діабаз та інші тверді породи каміння.

Близько середини II тис. до н. е. на терени України поширився так званий карпато-мікенський стиль орнаментації виробів із кістки, рогу, металевих речей. Основу стилю становлять складні хвилеподібні композиції, виконані за допомогою циркуля. Рухаючи ніжку циркуля у двох рівнях, майстер створює вибагливі лопаті, гачки, та вигини “хвилі”. Тому цю техніку іноді називають “мікенською хвилею”. Високими зразками орнаменту карпато-мікенського стилю є декор срібних із позолотою кинджалу та шпильки з Бородінського (Бессарабського) скарбу, бронзового вістря до списа із Цюрупинська, кістяних голівок жезла з Херсонщини та Луганщини. Речі, прикрашені у карпато-мікенському стилі, виявлено в ареалі поширення прафракійських та індоіранських племен в Україні.