Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 11

В історії палеоліт був найтривалішим періодом — він майже в 300 разів перевищує всі наступні, разом узяті.

Час не лишив незмінними ні природне середовище первісної людини, ні її саму, ні її знаряддя праці.

Становлення і розвиток стародавнього людського суспільства відбувалися за мінливих природних умов останнього, так званого четвертинного періоду в історії Землі.

Саме тоді вималювалися обриси материків, сформувався сучасний рельєф більшості регіонів, з’явилися близькі до сучасних види рослин та тварин. Втім, природне середовище тих часів багато в чому відрізнялося від сучасного.

Десь до середини четвертинного періоду клімат у південній частині Старого Світу був теплий та вологий. Не лише в Африці й Південно-Східній Азії, а й у Європі, включаючи Україну, зростали тропічні рослини й водились такі давно вимерлі теплолюбні тварини, як давні слони, гіпопотами, носороги, різні види мавп.

Поступово почалося похолодання. Серед вчених ведуться жваві дискусії щодо причин цього явища. Одні вбачають їх у піднятті суходолу, інші — у зменшенні сонячної активності, у зміні нахилу вісі Землі до площини земної орбіти, деякі вчені пояснюють похолодання одночасною дією багатьох, у тому числі названих вище, чинників.

Нема в науці також єдиної думки щодо конкретних проявів четвертинних похолодань. Найбільш поширеною є так звана гляціальна, або льодовикова, теорія, згідно з якою похолодання спричинилося утворенням на півночі, в субарктиці, потужних льодовиків. Арктичним зледенінням відповідали зледеніння гірських масивів на материках. Протягом четвертинного зледеніння було кілька гляціалів, що розділялися більшими чи меншими проміжками часу (потепліннями) — між льодовиків’ям, або інтергляціалами. Короткочасні потепління (інтерстадіали) простежуються також в середині зледенінь, між окремими їхніми стадіями.

Характер перших четвертинних похолодань багато в чому лишається нез’ясованим. Наступні чотири хвилі холоду ототожнюються в різних країнах з різними місцевими проявами зледенінь і мають різні назви.

Класична схема льодовикових епох розроблена на матеріалах давніх зледенінь в Альпах. На початку XX ст. тут було простежено сліди чотирьох давніх зледенінь. Відповідно до назв місцевостей, де були виявлені рештки льодовиків, їх стали називати понцським (приблизно 1 млн — 800 тис. років тому), міндельським (500 тис. — 400 тис. років тому), ріським (300 тис. — 110 тис. років тому) та в’юрмським (70 тис. — 10 тис. років тому), а проміжки між ними — гюнц-міндельським (800 тис. — 500 тис. років тому), міндель-ріським (400 тис. — 300 тис. років тому), ріс-в’юрмським (110 тис. — 70 тис. років тому) міжльодовиків’ями.

Останнім часом для України набула поширення своя, місцева стратиграфічна схема, побудована на особливостях різних за походженням відкладів в геологічних нашаруваннях: лесоподібних суглинків та викопних ґрунтів, які формувалися відповідно у холодні та теплі проміжки часу.