Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 88

– Краще б цього не сталося, сер! Що ми зможемо зробити на цій калоші, якщо «Дункан» поженеться за нами? Нас захоплять, і ми змушені будемо коритися волі негідників, а Бен Джойс уже довів, що не зупиниться й перед найстрашнішим злочином. Подумайте про леді Гленарван та Мері Ґрант!

– Мені здається, що сама доля повстала проти нас і попереду тільки нові лиха, – прошепотів Гленарван.

– Не треба хвилюватися, сер, – сказав молодий капітан. – Звичайно, «Макарі» – незграбна калоша, та, попри все, вона таки рухається. Білл Геллі – тупа тварюка, але ж я тут! Якщо я побачу, що біля берега небезпечно, то просто поверну судно назад у відкрите море.

Так, Джон Манґлс, безперечно, мав рацію: натрапити зараз на «Дункан» було б непоправним лихом для «Макарі». На щастя, море було пустинне і шоста ніч від часу виходу брига з Туфолдської затоки минула без подій.

Проте наступна ніч була тривожною. Вже о сьомій вечора раптово стемніло, небо нахмарилося. Інстинкт моряка прокинувся навіть в отупілому від пиятики хазяїні судна. Він очманіло виповз із каюти, з силою втягуючи ніздрями повітря, а потім заходився оглядати вітрила. Вітер посвіжішав – тепер він дув із заходу і ніс бриг просто до новозеландського побережжя.

Тим часом море ставало дедалі бурхливішим. Дужі хвилі з силою били в носову частину брига, а вали, що наздоганяли судно, перехлюпувалися через борти і потоками заливали палубу. Шлюпку, що висіла на талях над лівим бортом, змило в одну мить.

Джон Манґлс стривожився: неповороткий «Макарі» міг піти на дно будь-якої хвилини. Невдовзі Вілсон почув незвичний шум.

– Прибій! – вигукнув він.

– Ні, – мовив Манґлс. – Це хвилі розбиваються об рифи. Приблизно за два кабельтова від нас. Вілсоне, лот! Хутчіш!

Матрос схопив лот і метнув його у воду. Лотлінь поплив у його кулаку, але на третьому вузлі застиг.

– Три сажні, – повідомив Вілсон.

– Капітане, ми коло лінії прибою! – крикнув Джон, звертаючись до Білла Геллі.

Власник «Макарі» тільки знизав плечима. Тоді молодий капітан, відштовхнувши стернового, кинувся до керма і вивернув румпель, а Вілсон у цей час почав підтягувати марсель, щоб привести судно до вітру.

Близько півхвилини бриг ішов, ледь чиркаючи правим бортом підводні скелі, й, хоча було темно, Джон Манґлс уже бачив попереду футів за двадцять ревучі білі гребені прибою. Білл Геллі, нарешті усвідомивши небезпеку, що загрожувала судну, почав віддавати команди. Його напівп’яні матроси ніяк не могли второпати, чого від них вимагає капітан, – та й не дивно: адже хазяїн «Макарі» вважав, що земля за сорок миль, а вона виявилася зовсім поруч, бо течія віднесла судно далеко вбік від його звичайного маршруту.

Досі «Макарі» щастило ухилятися від рифів, але Джон Манґлс не знав, як бути далі, раптом підводні скелі оточують судно зусібіч? Вітер постійно ніс бриг на схід, і будь-якої хвилини він міг налетіти на одну з таких невидимих скель.

Тим часом «Макарі» наблизився до нової гряди рифів. Треба було негайно, хай що там стало, вийти у відкрите море, але здійснити цей маневр на нестійкому судні було неймовірно важко.