Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 89

Вілсон і Малреді щосили налягли на штурвал, намагаючись розвернути судно, – і тут бриг жахливо струсонуло. Вітер раптово стих, вал, що налетів, підхопив бриг, підняв і з неймовірною силою жбурнув ним у скелі. Судно двічі вдарилося кілем об піщану мілину й завмерло, накренившись на правий борт.

Скляні вікна в рубці розсипалися на друзки. Пасажири вибігли на палубу, але по ній перекочувалися хвилі, й залишатися там було небезпечно.

– Джоне, – спитав Гленарван, – яке наше становище?

– На дно ми напевно не підемо, сер, хоча судно можуть зрештою розбити хвилі. Ще маємо час. Треба дочекатися ранку.

Тим часом Білл Геллі розпачливо гасав палубою, а звідти, де збилася в купу його команда, долинала брудна лайка.

– Я розорився! – волав хазяїн брига.

Джон Манґлс порадив своїм супутникам тримати напоготові зброю, щоб за потреби дати відсіч п’яним матросам.

– Першого, хто тільки наважиться наблизитися до рубки, я застрелю, як собаку! – гаркнув майор.

Вітер стихав, і море поволі почало заспокоюватися. Корпус судна цілком міг протриматися ще кілька годин, а зі сходом сонця Джон Манґлс сподівався визначити, чи далеко звідси до суші. Щоб висісти на берег, знадобиться ялик – єдиний рятувальний засіб, що залишився на судні. Молодий капітан напружено вслухався в шум прибою.

Близько четвертої ранку він піднявся на палубу. Туман як і раніше застеляв обрій. Легкі брижі бігли поверхнею океану. Поволі яснішало, туман набув яскраво-червоних і рожевих барв і поступово розтанув. З води виступали чорні скелі. Нарешті вдалині з’явилася темна смуга. Суша була приблизно за дев’ять миль від місця, де нерухомо застиг бриг.

Мандрівники попрокидалися й висипали на палубу.

– Де Білл Геллі? – спитав Гленарван.

– Не знаю, сер, – відповів Джон Манґлс.

– А матроси?

Малреді й Вілсон спустилися в кубрик, але там було порожньо. Тоді матроси ретельно обшукали судно – ні Геллі, ні його команди ніде не було.

– Чи не попадали вони, бува, сп’яна у воду? – спитав Паганель.

– Цілком можливо, – озвався Джон Манґлс, ледве стримуючи тривогу, і подався на корму. Поспішаючи, він крикнув матросам: – Ходіть до ялика!

Вілсон і Малреді повернулися, щоб спустити на воду рятувальне суденце, але на місці не було і його – ялик також пощез.

3

Мореплавці мимоволі

Білл Геллі та його команда, скориставшись із того, що ніч темна, хоч в око стрель, утекли з розбитого брига на єдиному вцілілому човні.

– Утекли, – гнівно мовив Джон Манґлс. – От негідники!

– Проте, – гмикнув Гленарван, – у нас є свій шкіпер і свої матроси. Тож судно у вашому розпорядженні, Джоне! З чого почнемо?

– Маємо, сер, два виходи. Можна зняти бриг із рифів і знову вийти в море. Якщо ж це не вдасться, спробуймо дістатися берега на плоту. Але далі пересуватися нам буде ні на чому, і залишиться одне – йти пішки.

– У будь-якому разі нам краще не висідати на берег, – нагадав Паганель. – Не забувайте, що це Нова Зеландія!