Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 69

Усе було добре до середини Віммері, але потім річка поглибшала, вода вже сягала вище за маточини коліс. Бики, яких зносила сильна течія, могли от-от утратити дно під ногами й потягти за собою фургон. І коли б не Айртон, який миттю кинувся у воду і, схопивши биків за роги, змусив їх повернути до берега, могло трапитися лихо. Проте наступної миті пролунав тріск, фургон накренився, а потім, попри всі відчайдушні зусилля Гленарвана та Джона Манґлса, течія підхопила його.

На щастя, саме тоді дужі бики рвонули вперед, тягнучи за собою воза. Глибина почала зменшуватися, і невдовзі тварини й люди були в безпеці. Але від сильного поштовху у фургона тріснула вісь, а кінь Гленарвана загубив передні підкови.

Зі зламаною віссю просування стало неможливим. Айртон запропонував з’їздити верхи на стоянку Блек-Пойнт, що була за двадцять миль на північ від переправи, і привезти звідти коваля.

– Чудова ідея, містере Айртон! – зрадів Гленарван. – Вирушайте зараз же, а ми будемо чекати вашого повернення і станемо табором на березі Віммері.

9

Лінія Мельбурн – Сендгорст

Айртон повернувся вдосвіта наступного дня разом із чоловіком, який назвався ковалем зі стоянки Блек-Пойнт.

– Він добрий коваль? – спитав Джон Манґлс боцмана.

– Я знаю його не більше, ніж ви, капітане, – відповів Айртон.

Коваль відразу взявся до роботи. Працював він вправно, видно було, що цей чоловік знає своє ремесло, але в якусь мить майор помітив, що шкіра в нього навколо зап’ястків, ледь прикритих рукавами копійчаної вовняної сорочки, аж ятриться – руки були ніби в браслетах із запеченої крові. Макнабс спитав коваля про ці його виразки, які, напевне, дуже боліли, але той нічого не відповів і мовчки працював далі.

Уже за дві години фургон був готовий до подальшої мандрівки. Коня Гленарвана коваль підкував за лічені хвилини підковами, які прихопив із собою. На їх зовнішньому боці був недоладний відбиток трилисника. Майор помітив його і спитав у Айртона, що це означає.

– Це тавро стоянки Блек-Пойнт, – пояснив боцман. – Воно допомагає знаходити коней, що втекли, за їхніми слідами.

За півгодини караван уже рухався далі. Просуваючись без зупинок, загін невдовзі перетнув поштовий тракт, що веде з Кроуленда на Горсгем. Увечері мандрівники стали табором на відпочинок.

Наступного дня, 29 грудня, рух загону сповільнився, бо їхати довелося досить нерівною, пагористою місцевістю, причому жінки не побажали трястись у фургоні й вирішили цю частину шляху йти пішки. Незадовго до полудня вдалині вже виднілося містечко Карлсбрук, і Айртон запропонував обігнути його, щоб не гаяти часу; Гленарван погодився, та Паганель не хотів проминути нагоди там побувати й хоча б поглянути на життя золотошукачів. Тож географ вирушив до Карлсбрука разом із Робертом. Вони пробули там недовго, але навіть таких коротких відвідин виявилося задосить, щоб скласти вельми правильне уявлення про австралійські міста. У містечку був банк, будівля окружного суду, кілька копальневих контор, ринок, школа, церква та сотня однотипних будиночків із червоної цеглини, розташованих по-англійськи, – правильним чотирикутником. Коло копальневих контор Карлсбрука юрмилися торговці золотом. Дорогоцінний метал під охороною поліції доставляли сюди з копалень поблизу гори Александр.