Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 53

– Він там, мій батько? – шепотіла дівчина.

Шлюпка наближалась, а надії тим часом танули. Легке суденце було вже за триста футів, і тепер не тільки капітан «Дункана», а й Мері, яка за сльозами, що навернулись їй на очі, нічого не бачила, зрозуміла, що серед тих, хто повертається на борт, її батька немає. Тому перші слова лорда Гленарвана пролунали так:

– Вірмо в успіх, друзі мої! Капітан Ґрант іще не з нами, але ми твердо переконані, що незабаром відшукаємо його!

Гленарван схвально відгукнувся про Роберта та запевнив Мері, що вона може пишатися своїм братом. Лорд так яскраво розповідав про його мужність і здатність холоднокровно долати небезпеку, що хлопчик аж зашарівся від збентеження.

– Тобі нема через що червоніти, Роберте, – заявив Джон Манґлс. – Ти – гідний син свого батька.

А про те, як щиро зустрічали майора й географа, з якою подякою всі згадували гідного Талькава, годі й казати. Після перших дружніх обіймів і привітань Макнабс спустився до себе в каюту, щоб ретельно поголитися. Щодо Паганеля, то він був готовий стиснути в обіймах увесь екіпаж «Дункана», а оскільки Елен Гленарван і Мері Ґрант стали невід’ємною частиною цього екіпажу, почав із них і закінчив стюардом Олбінетом.

Тут містер Олбінет оголосив, що сніданок подано.

– Сніданок?! – закричав географ. – За справжнім столом, із приборами та серветками?!

– Певна річ, мосьє Паганель! – із гідністю підтвердив Олбінет.

– І на столі немає ні в’яленого м’яса, ні печених яєць, ані рису?

– О, пане! – тільки й мовив докірливо ображений стюард.

– Даруйте, я не хотів вас образити, друже мій, – сказав учений, – але увесь цей місяць ми споживали їжу, лежачи на землі або сидячи на дереві. Тому сніданок, який ви нам обіцяєте, здається зараз недосяжною, нереальною мрією.

– Досить спуститися до кают-компанії, мосьє Паганель, і ви переконаєтеся, що це реальність, – усміхаючись, сказала Елен.

Містера Олбінета заслужено похвалили, сніданок визнали за чудовий, а Паганель примудрився з’їсти подвійну порцію кожної страви, запевняючи, що це нібито «через його звичну неуважність».

– Як минуло ваше плавання, дорогий Джоне? – звернувся Гленарван до капітана.

– Успішно, сер, – відповів капітан. – Проте ми були змушені йти не через Маґелланову протоку.

Джон Манґлс доповів, що, огинаючи край американського материка, він обстежив усі острови Західного архіпелагу, але не виявив там жодних слідів «Британії». Коло мису Пілар, що біля самого входу в Маґелланову протоку, задув сильний зустрічний вітер, тож довелося повернути на південь. «Дункан» проминув острови Безнадії і, пройшовши крізь протоку Лемера, залишив позаду Вогненну Землю. Надалі курс судна пролягав уздовж берегів Патагонії. Там «Дункану» довелося пережити сильну бурю. Проте яхта з честю витримала випробування, досягла призначеного місця зустрічі й протягом трьох днів курсувала вздовж берегів. Насамкінець капітан розповів про виняткову відвагу та силу духу леді Гленарван і міс Ґрант, які не злякалися бурі, і єдине, чим переймалися протягом морської подорожі, – це долею друзів і близьких.