Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 39

Паганель спитав патагонця, що, на його думку, треба робити далі. Географ з індіанцем заговорили швидко, але Гленарван зміг зрозуміти кілька слів з їхньої розмови.

– Мені здалося, ніби провідник хоче, щоб ми розділилися, так? – спитав він.

– Справді, – сказав Паганель. – Талькав пропонує тим, у кого коні вже зовсім виснажилися, й далі поволі рухатися вздовж тридцять сьомої паралелі. А тим, у кого коні в кращому стані, пропонує випередити перший загін і вирушити на пошуки річки Гуаміні за тридцять миль звідси. Якщо вода в цій річці є, другий загін просто дочекається першого на її березі. Якщо ж Гуаміні також пересохла, він рушить назад – назустріч товаришам, щоб вони не витрачали сили на марну подорож.

– А що робити, якщо й ця річка висохла? – спитав Том Остін.

– Доведеться повернути на сімдесят п’ять миль на південь, до відножин Сьєрра-Вентана. Там є безліч річок, що збігають із гір. О цій порі вони повноводні.

– Мій кінь іще тримається, – сказав лорд Гленарван, – і я можу поїхати з провідником.

– О, мілорде, візьміть і мене з собою! – благально попросив лорда Роберт, ніби йшлося про легку приємну прогулянку. – У мене чудовий кінь… Прошу вас!

– Гаразд, – згодився Гленарван. – Утрьох ми напевно відшукаємо якесь джерело!

– А ви, друже Паганелю, маєте очолити решту загону, – озвався майор. – Адже ніхто краще за вас не зможе відшукати те місце, яке Талькав призначить для зустрічі, а ще ви чудово знаєте маршрут і пампу.

– Але, дорогий Гленарване, як же ви самі порозумієтеся з Талькавом? – здивувався Паганель.

– Не думаю, щоб нам довелося довго з ним розмовляти, – відповів лорд, – а за потреби тих іспанських слів, які я знаю, цілком вистачить.

Уже на світанку коней Талькава, Гленарвана і Роберта Ґранта засідлали, напоївши перед дорогою рештками гнилої води з бурдюків. Вершники сіли на коней і вже невдовзі втратили з очей ту частину загону, якою тепер опікувався географ.

Пустеля Салінас, що нею скакали вершники, була рівниною, на якій росли рідкі чагарі та мімози. Подекуди траплялися відкладення солі, що виблискували на сонці. Якби не пекуча спека, можна було б подумати, що це не солончаки, а справжні крижані поверхні.

Зовсім по-іншому виглядала Сьєрра-Вентана, розташована на вісімдесят миль далі на південь. Якщо річка Гуаміні теж пересохла, саме в цей родючий край довелося б вирушити розвідникам. Північно-західні схили Сьєрра-Вентани вкриті буйними травами, а біля підніжжя шумлять ліси з різноманітних видів дерев і чагарників. Там можна зустріти ріжкове дерево, білий та червоний квебрахо з цінною деревиною, насичений ефірними оліями наудубай, віраро з розкішними бростями лілових квітів, і велетня тімбо, який у затінку своєї гігантської крони може сховати цілу череду. І все це розкішне багатство природи живлять численні річки, що збігають схилами гірського пасма Вентана.

Коні прудко мчали вперед. Індіанець часто обертався і схвально поглядав на Роберта, який упевнено тримався в сідлі.

– Браво, Роберте! – сказав хлопчикові Гленарван. – Схоже, Талькав задоволений з тебе. Станеш чудовим кавалеристом!