Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 37

– Це далеко від нашого маршруту?

– Близько.

– А що за один цей вождь?

– Він ватаг племені пойуче. Це людина з двома язиками і двома серцями.

– Тобто торгує на два базари, або, сказати інакше, хитра шельма, – кивнув Паганель. – Чи зможемо ми порятувати нашого друга?

– Можливо, якщо він усе ще там. Я чув про нього давно. Відтоді сонце двічі посилало літо в пампу.

– Талькаве, ви казали тільки про одного бранця. А інших не було?

– Це мені не відомо.

Можливо, полонених розлучили на самому початку. Але набагато важливішим було інше: серед індіанців усе ще ходили чутки про європейця, який потрапив до них у полон. Час, коли це сталося, місце, куди доставили полоненого, і навіть згадка про його мужність – усе це, без сумніву, мало безпосередній стосунок до капітана Гаррі Ґранта.

Загін із новим піднесенням рушив на схід. Шлях пролягав глинистою рівниною, яку вітри згладили за багато років: на ній не було ні каміння, ні розсипів гравію. Воду можна було знайти лише в невеликих ставочках, виритих індіанцями для водопою худоби. Зрідка траплялися справжні чагарникові нетрі; серед них подекуди височіли білі стовбури ріжкових дерев, чиї плоди були наповнені відсвіжливою смачною м’якоттю.

26 жовтня був важкий день. Під вечір мандрівники планували вже дістатися Ріо-Колорадо, тож від самого ранку підганяли коней, доки на горизонті не заблищала затока однієї з найгарніших річок пампи.

Найперше, що зробив Паганель, це роздягнувся й викупався в червонястій від глини річковій воді.

Течія в річці була надто швидкою, щоб пускати коней уплав. На щастя, рухаючись угору річкою, мандрівники натрапили на підвісний міст, побудований індіанцями з гілок, скріплених ремінцями, і перебралися по ньому на лівий берег.

Наступні два дні минули без пригод. Перед заходом сонця коні спинилися на березі великого озера Лаукем, гірка вода якого містить багато мінеральних солей. Ніч була б спокійною, коли б не мавпи сапажу та дикі собаки навколо. Цілі зграї цих тварин влаштували справжній концерт, який довго заважав мандрівникам спати.

17

Пампа

Пампа простяглася від тридцять четвертого до сорокового градуса південної широти. Слово «пампа» означає «низовина, поросла травою». Розкішні луги, на яких подекуди ростуть гайки акацій, надають західній частині пампи неповторного вигляду. Підсоння не таке м’яке, як на узбережжі, тут завжди сувора зима і спекотне літо. Зараз, у жовтні, погода стояла посушлива і надзвичайно спекотна.

Удосвіта загін знову вирушив у дорогу. Коні йшли бадьоро серед високої трави. Дедалі рідше траплялися водойми. Талькав постійно тримався попереду, обстежуючи зарості та полохаючи чолінас – небезпечних гадюк, від укусу яких протягом години може загинути навіть бик.

На нічліг стали коло покинутого ранчо – обвалькованої зовні халупи з гілок, навколо якої зберігся напівзогнилий гострокіл. За кілька кроків від хатини знайшли яму, що колись слугувала за вогнище. Усередині житла була лава, застелена бичачою шкурою, казанок, рожен і чайник для мате – напою з листя одного з південноамериканських дерев. Талькав приготував кілька кухлів цього чаю, і мандрівники із задоволенням запили ним вечерю.