Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 40

– Це, звичайно, добре, – сміючись, промовив Роберт, – але батько мріяв зробити з мене моряка.

– Одне другому не зашкодить…

– Мій бідний батько! – Згадка про батька засмутила хлопчика. – Він був таким добрим! Коли ви познайомитеся з моїм батьком, то неодмінно стоваришуєте з ним! Ми ж знайдемо його, правда?

Під час цієї розмови їхні коні стишилися і, дрібно перебираючи ногами, пішли повільніше, ступою.

– Так, – відповів лорд Гленарван. – Талькав указав нам слід, а наш провідник заслуговує на довіру.

У цю хвилину патагонець подав знак, щоб вони поквапилися. Проте невдовзі стало очевидним, що виснажені тварини, крім дивовижного коня Талькава, так довго бігти не можуть, тож опівдні довелося дати їм годинний перепочинок.

Близько третьої години дня попереду заблищала срібляста смуга.

– Вода! – вигукнув Гленарван.

Тепер уже не було потреби підганяти коней – тварини самі щодуху помчали вперед. За кілька хвилин вони вже добігли до берега Гуаміні й кинулися в річку, принагідно скупавши в благодатних водах і своїх вершників.

– Ой, як смачно! – сміявся Роберт, повними жменями зачерпуючи прозору воду потоку.

– Дякувати Богу, сподівання наших друзів не марні, – сказав Гленарван, відсапуючись. – Тут досить води, якщо тільки ми не вип’ємо її всю до краплі.

– Можливо, варто відразу ж вирушити їм назустріч? – спитав Роберт. – Так ми позбавили б їх кількох годин страждань.

– Справедливо, мій хлопчику, але як ми повеземо воду, адже всі бурдюки приторочені до сідла Вілсона, а його з нами немає. Тому краще буде дочекатися прибуття другого загону, як і домовлялися. Зате ми приготуємо для них затишний нічліг.

Тим часом Талькав подався шукати відповідне місце для привалу. Невдовзі він знайшов на березі критий загін для худоби, загороджений з трьох боків.

– Ну, коли місце для нічлігу ми вже маємо, – мовив Гленарван, – саме час подумати про вечерю. Чи не спробувати нам уполювати якої звірини, га, Роберте, ти готовий?

– Так, сер, – охоче відповів хлопчик, завдавши на плече карабін.

Здавалося, що на берегах Гуаміні збирається вся дичина з навколишніх рівнин. Цілими зграями бродили по мілинах і злітали в повітря схожі на червоних куріпок тінаму, чорні рябчики, жовті деркачі та водяні курочки з чудовим зеленим оперенням. Чотириногих – ні хижих, ані травоїдних – не було видно, але Талькав, указавши на прибережні хащі, дав зрозуміти, де саме ховаються ці тварини.

Оскільки косулі й гуанако швидко втікали, не даючи змоги мисливцям наблизитися на відстань пострілу, то вирішили звернути увагу на менш прудку дичину, і незабаром їм вдалося підстрелити цілу дюжину куріпок та деркачів; окрім того, Гленарван влучно поцілив у поросятко пекарі, а Роберт уполював рідкісну тварину – броненосця, м’ясо якого місцеві жителі вважають справжнім делікатесом. Талькав помітив нанду – південноамериканського страуса – і погнав свого коня чвалом просто на здобич. Наблизившись, він метнув болас так віртуозно, що ремінь миттєво обкрутився птахові навколо ніг. Ще кілька секунд – і здобич лежала, розпластавшись на землі.