Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 36

– Це дорога на Кармен.

– Я знаю, – відповів географ.

– Ми повернемо туди? – спитав індіанець.

– Ні.

– Куди ж ми йдемо?

– На схід.

– Тоді ми нікуди не потрапимо.

У цей момент лорд Гленарван, наблизившись до Паганеля, спитав, чому зупинився провідник.

– Нашого друга цікавить, куди ми прямуємо, – пояснив Паганель.

– Авжеж, наш маршрут і справді має здаватися йому дивним, – зауважив Гленарван. – Послухайте, а чом би вам не розповісти патагонцеві про мету нашої експедиції?

– Індіанці нічого не знають про географічні координати, а якщо розповісти йому історію з пляшкою і посланням, навряд чи він сприйме її не як таку собі казку, – відповів Паганель.

– Тоді якось простіше розтлумачте йому все!

Таке пояснення потребувало чималих зусиль від географа, якому раз по раз доводилося доповнювати свою промову якоюсь неймовірною жестикуляцією. Талькав незворушно дивився, як нещасний учений вимахує руками, метушиться, намагаючись добрати слів чи хоча б на мигах пояснити речі, невідомі розумінню тубільця. По тривалій своїй лекції знесилений Паганель нарешті замовк і запитально витріщився на тубільця.

Талькав стояв нерухомо. На обличчі майора Макнабса з’явилась іронічна усмішка, і Паганель, якого це взяло за живе, зібрався був знову роз’яснювати, та індіанець рухом руки зупинив його.

– Ви… шукаєте бранця? – спитав він.

– Слушно! – зрадів Паганель.

– Він має бути десь на прямому шляху, який веде від заходу до сходу сонця?

– Саме так!

– Тоді, якщо буде треба, ми йтимемо до самого сонця, – урочисто промовив Талькав.

Паганель від захоплення мало не скакав, він негайно переклав слова патагонця. Саме час було розпитати Талькава, чи не чув він що-небудь про якихось чужоземців, які б останнім часом потрапляли в полон до індіанців.

– Трохи, – коротко відповів патагонець.

Паганель, хвилюючись і насилу добираючи слова, далі розпитував патагонця:

– Хто був цей бранець?

– Білий чоловік. Кажуть, дуже сміливий.

– Мій батько! – вигукнув Роберт Ґрант, а потім, звертаючись до Паганеля, спитав: – Як сказати по-іспанськи: «Це мій батько»?

– Es mi padre, – відповів географ.

Роберт схопив Талькава за руки і з глибоким почуттям мовив:

– Es mi padre!

– Твій батько? – здивувався патагонець.

На розумному й спокійному обличчі індіанця відбивалося співчуття.

Проте Паганель іще не закінчив. Він просто бомбардував своїми запитаннями Талькава, і відразу ж діставав відповіді.

Так усі дізналися, що європейця спочатку захопило в полон одне з племен, які кочують на рівнині між річками Колорадо та Ріо-Негро.

– А де він був останнім часом? – спитав Паганель.

– У вождя Кальфоукоура, – відповів Талькав.