Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 34

– Мій учений друже, – з глузливою усмішкою вимовив Макнабс, – чи не стали ви знов, як завше, жертвою власної неуважності?

– Що ви маєте на увазі? – насупився географ.

– Річ у тім, що патагонець явно розуміє і говорить по-іспанськи. А ви? Чи не вивчили ви, бува, помилково яку-небудь іншу мову, вважаючи її за…

Паганель обурено перепинив майора.

– Цього не може бути, Макнабсе, – втрутився Гленарван.

– Тоді, дорогий Едварде, хай мосьє Паганель розтлумачить нам, що відбувається.

– Не буду я нічого розтлумачувати, – образився географ. – Ось книга, за якою я щодня вправлявся у вивченні іспанської. – По цих словах Паганель почав ритися в незліченних кишенях своєї куртки і нарешті витяг пошарпаний томик.

– Це що за твір? – Майор ледь поглянув на книжку.

– «Лузіади», – сказав Паганель, – героїчна поема, яка принесла безсмертну славу Камоенсу!

– Що таке? – вигукнув лорд Гленарван. – Але ж Камоенс – португалець!

– Як?… – червоніючи з сорому, пробелькотів Паганель. – Виходить, увесь цей час я вивчав португальську?

Очі географа забігали за скельцями окулярів, а громовий регіт супутників, що обступили його, здавалося, приголомшив ученого. Лише патагонець був незворушний.

– Отакої! – вигукнув нарешті Паганель. – Ні, ви бачили такого роззяву: їхати до Індії, а опинитися в Чилі! Вивчати іспанську, а вивчити португальську! Ну, це вже занадто! З мене досить!

Сказавши так, невдаха-вчений і собі зареготав.

– Отже, ми залишилися без перекладача, – зауважив майор.

– О, це легко виправити, – гмикнув Паганель, – португальська та іспанська схожі, й це допоможе мені швидко порозумітися з патагонцем.

Учений сказав правду – вже за кілька хвилин йому вдалося обмінятися з тубільцем двома-трьома словами. Він з’ясував, що патагонця звуть Талькав і що це ім’я означає «Повелитель Грому». Мабуть, своє прізвисько він отримав за спритність і вміння користуватися вогнепальною зброєю.

Разом із тубільцем мандрівники повернулися до Роберта. Талькав мовчки поклав долоню йому на голову. Потім він уважно оглянув хлопчика, помацав забиті місця й садна на його тілі, після чого зірвав коло берега струмка кілька стебел дикої селери. Повернувшись, він почав ними розтирати Роберту тіло. Тепер хлопчику треба було лише кілька годин спокою, щоб одужати.

Тож вирішили на день і ніч залишитися в долині. Ні запасів, ані мулів у них більше не було, зате з’явився Талькав, досвідчений провідник. Саме він узявся забезпечити всім необхідним експедицію і для цього запропонував навідатися до індіанського селища, вгору проти течії струмка.

Півтори години лорд, Роберт і Паганель швидко йшли, намагаючись не відстати від велетня-патагонця. Мальовнича місцевість довкола них біля підніжжя Кордильєр була напрочуд родюча. Широкі озера, сполучені між собою мережею річок і струмків, живили вологою зелені розкішні рівнини. У цьому царстві ставків плавали чорноголові лебеді й походжали водою страуси нанду, яких до половини ховала висока трава. Сірі горлиці з білими смужками на шиї та жовті кардинали пишалися на гілках дерев, немов живі квіти, а співочі птахи наповнювали повітря дзвінким різноголосим співом.