Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 33

– Він дихає! Живий…

Хлопчика миттю роздягли, змочили його обличчя водою й обережно поклали на пончо. Роберт поворухнувся, розплющив очі, озирнувся й прошепотів:

– О, це ви, сер!..

Від хвилювання, що охопило його, лорд Гленарван не зміг нічого відповісти. Впавши навколішки біля дивом урятованого хлопчика, він беззвучно заплакав із радості.

15

Іспанська мова Жака Паганеля

Уникнувши однієї страшної небезпеки, Роберт потрапив під нову загрозу: його ледь не задушили в обіймах. Потім усі згадали про того, хто зробив такий влучний постріл, і заповзялися розшукати невідомого рятівника.

Та шукати нікого не довелося: на уступі, край підніжжя гори, зіпершися на довгоствольну рушницю, незрушно стояв, спостерігаючи за мандрівниками, височенний на зріст чолов’яга. Незнайомець мав міцну статуру, широкі плечі й довге темне волосся, стягнуте шкіряним ремінцем. Зріст його був набагато більшим за шість футів, бронзово-смугляве обличчя було розмальоване по-бойовому в червоно-біло-чорні кольори. Вбраний він був у традиційний для мешканця патагонського пограниччя плащ зі шкури гуанако. Під плащем видно було одяг із лисячого хутра, стягнутий паском. Взуття незнайомця було зроблене з бичачої шкіри і на кісточках перев’язане тонкими ремінцями.

Обличчя патагонця, незважаючи на барвистий малюнок на ньому, мало спокійний, величний вираз, а поза була сповнена гідності. Майор указав лордові на індіанця, і вони вдвох подалися до уступу. Патагонець зробив два кроки назустріч – і Гленарван вдячно потиснув йому руку. В очах Едварда Гленарвана, в його обличчі, у всій його зовнішності променіло почуття палкої подяки. Патагонець злегка нахилив голову та мовив кілька слів, яких ані майор, ані лорд не зрозуміли. Тоді, уважно придивившись до чужоземців, патагонець заговорив іншою мовою, але й цього разу порозумітися не вдалося. Втім, деякі з вимовлених тубільцем слів здалися Гленарвану схожими на іспанські – він знав кілька фраз цією мовою.

– Ви розмовляєте по-іспанськи? – спитав він.

Індіанець кивнув.

– Чудово, – заявив майор, – тоді справа за нашим другом Паганелем. Як добре, що йому спало на думку вивчати саме іспанську!

Покликали Паганеля, і той привітався з індіанцем із суто французькою чемністю. Широко відкриваючи рота і повільно вимовляючи слова, він сказав:

– Ви добра людина!

Тубілець уважно вислухав, але у відповідь із його вуст не пролунало жодного звуку.

– Здається, не виходить, – здивувався географ.

– Можливо, ви не зовсім правильно ставите наголоси? – припустив майор.

– Не знаю. Вимова якась диявольська!

Паганель знову повторив фразу, але без успіху.

– Vos compriendes? Ви розумієте мене? – відчайдушно крикнув Паганель.

– No comprendo! – нарешті вимовив незнайомець. – Не розумію!

– Хай мене повісять на ріжковому дереві, якщо я можу розібрати хоч слово з його бісового діалекту! – Знову обернувшись до тубільця, француз іще раз спитав його, чи говорить той по-іспанськи, і дістав ствердний кивок у відповідь.

Паганель остовпів від подиву. Майор і лорд Гленарван перезирнулися.