Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 31

Ніхто не зміг би сказати точно, скільки тривало це моторошне падіння в безодню. Задубілі від крижаного вітру та засліплені сніжним вихором, мандрівники, які ледь не задихнулися від стрімкого карколомного спуску, чіплялися за каміння. Ними зараз керувало єдине – інстинкт самозбереження. Раптовий поштовх неймовірної сили зненацька відірвав їх від скелі, жбурнув уперед, і вони покотилися шкереберть по уступах і розсипах кам’яних уламків. Плато завмерло й після несамовитого гуркоту запала могильна тиша…

Кільках хвилин ніхто з учасників експедиції не ворушився. Нарешті один почав підніматися та насилу звівся на ноги. Це був майор Макнабс. Обтрусившись від снігу, майор озирнувся. Віддалік нерухомо лежали його супутники.

Тут були всі, крім Роберта Ґранта.

14

Рятівний постріл

Східні схили Кордильєр такі положисті, що зовсім непомітно переходять у рівнини. На такій рівнині й опинився уламок гори разом із людьми. Це був родючий край – всюди простягалися соковиті пасовища, шуміли густим листям ліси та гаї. Мандрівники не могли вийти з дива, приголомшені таким раптовим переходом від холодної пустелі до квітучого оазису, від снігових вершин до зелених лугів.

Підземні поштовхи зовсім припинились, але те, що трапилося, цілковито змінило ландшафт. На тлі безхмарного неба виразно виднілися нові обриси вершин, гребенів, піків, і індіанець із пампи марно шукав би серед них звичні орієнтири.

На восьму годину ранку лорд Гленарван та його супутники завдяки зусиллям майора мало-помалу повернулися до життя. Ніхто з них серйозно не покалічився, але всі тимчасово поглухли. До того ж вони так швидко спустилися з Кордильєр, що іншим разом можна було б тільки радіти цій несподіваній послузі природи, якби не зник Роберт Ґрант.

– Ми повинні його знайти! – розпачливо повторював лорд Гленарван. – Треба обшукати всі розщелини, провалля, рівнину. Все, що завгодно, але знайти хлопчика живого!

Загальну мовчанку порушив майор Макнабс:

– Хто з вас, друзі мої, пам’ятає, коли саме пропав Роберт?

Відповіді не було.

– Скажіть, принаймні, поряд з ким із вас був хлопчик під час землетрусу? – вів далі майор.

– Поряд зі мною, – відгукнувся Вілсон.

– До якої миті? Постарайся пригадати!

– За дві хвилини до того поштовху, яким закінчився спуск, – відповідав Вілсон, – Роберт був біля мене. Він чіплявся за кущ.

– Ліворуч чи праворуч від тебе? – уточнив Макнабс.

– Ліворуч. Я відчував, як край його пончо хльоскав мене по обличчю.

– А ти був з якого боку від усіх нас?

– Знову ж таки ліворуч.

– Виходить, Роберт міг упасти в розщелину тільки з цього краю полиці, – промовив майор, указуючи пальцем. – А якщо враховувати час зникнення хлопчика, можна припустити, що він упав на ту частину гори, де внизу починається рівнина, а вгорі – стіна в дві тисячі футів заввишки. Там і слід його шукати.

Шість чоловіків узялися до справи. Вони обшукували тріщини, спускалися, ризикуючи життям, на дно проваль, захаращених уламками, і вибиралися звідти зі скривавленими руками, в подертому на клоччя одязі. Протягом кількох годин усю цю ділянку схилу якнайретельніше було обстежено, але пошуки виявилися марними.