Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 30

Паганель і лорд Гленарван, мабуть, довго б іще захоплено спостерігали за цим грандіозним видовищем, проте найперше зараз було потрібне паливо, і воно знайшлося: так, дерева справді тут не росли, зате скелі були вкриті сухим лишайником, а ще чагарником, коріння якого непогано горить. Проте розпалити вогонь виявилося нелегкою справою. Ще важче було підтримувати його. Макнабс пояснив, що це все через розріджене повітря, яке містить дуже мало кисню.

Проте всі з насолодою попили запашної гарячої кави. А от в’ялене м’ясо їли без апетиту – здається, одноманітна їжа потроху набридала.

Докинувши палива у вогонь, мандрівники закуталися в пончо, і незабаром хатина вже здригалася від богатирського хропіння.

Тільки лорд Едвард Гленарван не склепив очей – йому не давала заснути якась тривога, якесь передчуття близької небезпеки. Та скоро й він, не маючи більше сили опиратися сну, втомлено й тривожно задрімав. Раптом почувся віддалений глухий гуркіт, що нагадував перекоти грому. Підвівшись зі своєї твердої постелі, Гленарван вийшов із хатини.

Зійшов місяць. Повітря було нерухоме та прозоре, як кришталь. Удалині мерехтіли багряні відсвіти з кратера Антуко. У нічному небі поблискували міріади зірок, не видно було жодних блискавиць. Проте гуркіт не стихав. Лорд повернувся в хижу й поглянув на годинник – друга година ночі. Гленарван вирішив не будити стомлених товаришів, а незабаром і сам забувся важким сном.

Утім, за кілька годин жахливий гуркіт знову змусив його підхопитися.

Оглушливий шум скидався на звук коліс безлічі громохких возів, навантажених артилерійськими снарядами, та ще й коли їх чимдуж котять бруківкою баскі коні. Раптово Гленарван відчув, як ґрунт тікає у нього з-під ніг; хатина затряслася, по її стінах зазміїлися тріщини.

– Тривога! – відчайдушно заволав він.

Його супутники прокинулися і прожогом побігли до виходу.

– Землетрус! – Голос Паганеля ледве долинав крізь близьке стугоніння та гуркіт.

Справді, вчений не помилявся. Це було одне з тих стихійних лих, які нерідко трапляються в чилійських горах. Ця частина земної кулі особливо часто зазнає дії підземних сил, а вулкани, яких чимало в Кордильєрах, відомі своєю лихою вдачею.

Те, що відбувалося зараз, було справжньою катастрофою. Частина гірської брили-полиці, що відірвалася від хребта, тим часом згинаючись і розгойдуючись, поплила в долину зі швидкістю кур’єрського потяга, а на ній – купка людей, приголомшених, охоплених панікою, що силкувалися втриматися, намагаючись учепитися за камені та кущі. Нікуди було втекти, ніде сховатися. Глухий підземний гул, тріск гранітних і базальтових скель, що наштовхувалися одна на одну, здіймаючи хмари сніжної куряви – і жодного певного опертя під ногами. Кряж стрімголов зсувався вниз, проминав урвища, куди падали брили гірських порід, викорчовував столітні дерева і, мов той гігантський плуг, зрізав виступи й нерівності східного схилу на своєму шляху.