Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 20

– За себе, мадам, мені нічого хвилюватися, а от мій багаж і прилади в небезпеці: адже все може загинути.

– Небезпека існує тільки в момент висадки, – сказав лорд Гленарван, – але у Вілла-Прая ви зможете непогано влаштуватися. Там, щоправда, бруднувато, та й сусідити з мавпами й свинями нелегко, але ж такому досвідченому мандрівникові як ви вередувати не випадає. Сподіваюся, що за якихось сім чи вісім місяців вам пощастить відплисти до Європи.

– Сім або й вісім місяців! – скрикнув вражений Паганель.

– Саме так, друже, не раніше. У сезон дощів кораблі рідко підпливають до островів Зеленого Мису. Але ж для вас це не буде гайнуванням часу, чи не так? Архіпелаг іще недосить вивчений, тут є над чим попрацювати.

– Ви могли б дослідити місцеві річки, – підказала леді Елен.

– Тут немає й ніколи не було річок, мадам, – буркнув географ.

– У такому разі поцікавтеся тутешніми лісами, – докинув Макнабс.

– Ліс, пане, – це дерева, а дерев тут теж немає.

– Приємна місцина, що й казати! – підсумував майор.

– Далебі, вам краще було висісти ще на Мадейрі, – сказав лорд Гленарван.

Учений секретар Паризького географічного товариства похмуро зиркнув на Гленарвана.

– Дорогий лорде, – спитав він, – де ви збираєтеся зробити наступну зупинку?

– Тепер уже не раніше Консепсьона.

– Сто чортів! Я тільки й роблю, що віддаляюся від Індії!

– Зовсім ні: щойно ми обігнемо мис Горн, «Дункан» відразу почне наближатися до цієї країни.

– Спритно, сер! Ви справжній мастак, сер! – із посмішкою вигукнув Паганель. – Ось аргумент, який ніколи не спав би мені на думку!

– До того ж золоту медаль Географічного товариства, шановний Жаку, – вів далі Гленарван, – можна однаково заслужити і в Кордильєрах, і в горах Тибету.

– Мені це відомо, дорогий лорде. До того ж я нітрохи не сумніваюся, що Географічне товариство так само охоче відрядило б мене до Патагонії, як і до Індії, але ця ідея, на жаль, дещо спізнилася…

– А чи не вирушити вам разом із нами, мосьє Паганель? – несподівано запропонувала леді Елен.

– Мадам! А як же моє завдання?

– Між іншим, ми пропливатимемо Маґеллановою протокою, – улесливо мовив Гленарван. – А крім того, побуваємо в порту Голоду…

– Порт Голоду! – сплеснув руками вчений. – Порт, занесений у всі літописи географічних досліджень!

– І головне, мосьє Паганель, – вела далі Елен, – ваша участь в експедиції уславить Францію не згірш Шотландії. Та й справжній географ, безсумнівно, стане нам у пригоді, а що може бути благородніше, ніж допомога науки людяній справі. Якщо вже доля привела вас на борт «Дункана», просто – зостаньтеся на яхті!

– Я второпав, – пробурмотів француз, – ви всі хочете, щоб я плив із вами далі.

– Таж вам, дорогий, і самому понад усе хочеться залишитися, – не витримавши, розреготався Гленарван.

– Присягаюся, це щира правда! – вигукнув Паганель. – Але ж я… боявся здатися надокучливим.

9

Маґелланова протока

Закінчивши навантаження вугілля, «Дункан» покинув цей похмурий острівний край і, взявши курс на захід, невдовзі увійшов у хвилі течії, що мала наблизити його до берегів Бразилії. 7 вересня за сильного північного вітру яхта перетнула екватор і продовжила плавання вже в Південній півкулі.