Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 19

– Гаразд, зробимо зупинку на Канарах, – погодився Гленарван, – адже наш маршрут пролягає й через них.

– Чудово, лорде, адже всі три групи Канарських островів досить привабливі для дослідження, не кажучи вже про вулкан на Тенеріфе, який мені давно кортить побачити.

– Як собі схочете, – мимоволі посміхнувся лорд Гленарван.

Отож 31 серпня о другій годині Джон Манґлс і Паганель прогулювалися по палубі, і вчений безперестанку розпитував співрозмовника про Чилі.

– Мосьє Паганель! – спинив потік запитань француза капітан, указуючи на південь. – Ми зараз за сорок миль від острова Тенеріфе, і вершина вашого улюбленого піку досить виразно здіймається над обрієм.

– М-м… Здається мені, лорде, що це не надто показна гора. Чи й варто марнувати стільки сил, видираючись на неї, – зневажливо зазначив географ. – До того ж геніальний Гумбольдт так докладно її описав, що до того зовсім нічого додати. Тож скажіть мені, будь ласка: чи є сенс мені сходити на той вулкан після Гумбольдта?

– Маєте рацію, – кивнув Джон Манґлс, – навряд щоб там з’явилося щось невідоме. До того ж ви геть знудитеся в Тенеріфському порту, очікуючи попутне судно.

– Ото ж бо, – усміхнувся Паганель і раптом пожвавішав. – Скажіть, дорогий капітане, а на островах Зеленого Мису зручні якірні стоянки?

– Безумовно, і у Вілла-Прая можна легко сісти на пароплав, що йде до Європи.

– Авжеж, так і вчинимо, – заявив Паганель. – Отже, вирішено – пливімо туди.

– Робіть, як вам здається найкращим. – Джон Манґлс нишком посміхнувся. – На моє глибоке переконання, ваша присутність на островах Зеленого Мису збагатить сучасну науку.

Так вони розмовляли, доки пік острова Тенеріфе зник у прозорому серпанку за кормою «Дункана».

Не збавляючи ходу, 2 вересня о п’ятій ранку яхта перетнула тропік Рака. Повітря в цих широтах стало задушливим, вологим і важким. Розбурхане море не дозволяло пасажирам виходити на палубу, тому жваві розмови тепер тривали в кают-компанії.

3 вересня Жак Паганель знов заходився пакувати свій багаж, готуючись висісти на сушу, а «Дункан» тим часом лавірував між островами Зеленого Мису. Яхта проминула острів Сель, обігнула ланцюг коралових рифів, увійшла до бухти Вілла-Прая та кинула якір за півмилі від берега.

Погода була жахлива: прибій вирував, крізь сильну зливу ледве можна було розгледіти місто, що притулилося на похилій терасі, на відножинах гірського хребта. Картина острова навіювала сум.

Леді Гленарван хотіла була побувати в місті, та через негоду нічого не вийшло. За такої високої хвилі навіть вантажити вугілля на яхту було нелегко, а пасажири «Дункана» ніби потрапили під домашній арешт на судні. Тільки й балачки були, що про погоду.

Паганель нервово походжав уперед і назад, нудно хитаючи головою.

– Ніби якесь прокляття, – бубонів він сам до себе. – Дійсно-бо, сама стихія заповзялася проти мене…

– Чи не хочете ви сказати, що ладні висісти на берег під такою зливою? – стривожено мовила леді Елен.