Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 62

«Знаєшь?»

«Нєа».

«Знаєшь?»

«Нє, не з нашого села».

«Узнайошь? - запитав він Поренчучку, Маріччину маму. Стояла у чорному футерку за кілька кроків від побитих.

«Перший раз виджу», - відповіла Поренчукова.

Усі заніміли. Почали кашляти і опустили голови.

«Всьо равно узнаєм», - сказав Каплунов. І наказав всім розходитися.

Біля убитих виставив охорону з двох солдат.

«Пусть полєжат. Завтра отправім в район».

Поренчукова, припорошена снігом, сходила з горба сама.

І ті, хто зустрічався з нею поглядом, ховали очі.

Титєна сказала Каплунову, кого привезли з криївки на горб.

«Двох, бігме, не знаю, а дівчина - то Марічка Поренчукова з Панської вулиці. Файна така була. Хлопи за нев вмирали».

«Ти нє ошиблась?» - перевіряв її Каплунов.

«Нєа».

На третій день вивозили родину Поренчуків.

Коли Поренчуки сіли на сани, то москалі підпалили хату, а Титєна пила з Каплуновим горілку і цілу ніч переверталася з ним на дерев’яному ліжку.

На хутір Семінче, за яким тяглися ліси аж до Дністра, прийшов курінь, щоби відпочити і підлікуватися. Січневі сніги впали, закуривши всі шляхи, а мороз тримався такий, що було чути, як Потріскують, похитуючись од вітру, дерева. Заради безпеки курінь розмістився у селі, а на хутір пішло п’ятеро стрільців. Польова дорога вела до Криволуки, звідки можна було очікувати небезпеки. З Криволуки до Павшівки дорога виводила на гостинець, яким їздили гарнізон, війська МҐБ, уповноважені, що відповідали за заготівлю континґету, агітатори. На бічні дороги пускалися лише з облавою, бо на відкритому просторі з будь-якого пагорба чи лісу можна було потрапити під шквальний вогонь. Командир куреня «Бистрий» отримав кілька ґрипсів, що із Білобожниці гарнізон нікуди не виїжджав. «Перечікують», - подумав «Бистрий». Наближався Йордан, і бійці, які вийшли з оточення з прикарпатських лісів, відігрівалися по селянських хатах. «Бистрий», вивчивши всі небезпеки розташування куреня, вирішив вислати п’ятьох своїх вояків на хутір, з якого відкривалися дороги до криволуцьких полів.

Два стрільці «Дніпро» і «Нечай», озброєні кулеметом і автоматом, стояли на стійці поблизу потічка, коли побачили здалека двох озброєних чоловіків. «Дніпро», приставивши до вуст палець, шепнув «Нечаєві»: «Стріляти тільки після команди». Повстанці очікували, що за цими двома можуть з’явитися сани з червонопогонниками. Інакше сюди в йорданські морози не доїдеш. Ті двоє, за якими бійці «Бистрого» стежили кілька хвилин, ішли помалу. «Дніпро» побачив у бінокль, що один із них, вищий, шкутильгає. «Може, поранений?» - припустив. Від місця засідки і до тих двох було, мабуть, зо двісті метрів. Кущі, де замаскувалися вартові, загороджували пагорб, з якого відкривалася дорога на Криволуку і широкі поля, встелені снігом. За пагорбом - потічок, з якого вони щойно набрали у фляги воду, пробивши ножем лід.

«Якщо їх більше, друже «Нечай», я прийму бій, а ти побіжиш на хутір», - пошерхлими, потрісканими на морозі губами поволі мовив «Дніпро». На хуторі було ще троє бійців, перша заслона для імовірних нападників. На оборі одного господаря стояли сани із запряженим конем, на якому в разі небезпеки стрілець «Богдан» повинен був домчатися до села і попередити курінь про напад.