Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 25

- На котру годину?

- Ну, можна на восьму вечора, поки те та се...

- Добре, може, встигну.

Усі троє пройшли ще метрів десять і Ґоська рвучко шарпнула масивні двері будинку, в якому повинно було відбутися таїнство укладання шлюбу. На кожну пару виділялося хвилин п'ятнадцять-двадцять. У великому холі їх перепинив охоронець і попросив показати паспорти, а також записатися у книзі відвідувачів. Ґосьчин і Марисьчин паспорти охоронець, подивившись, ґалантно повернув власницям, а Ґеників почав роздивлятися прискіпливіше. Ґоська нервувалася, що все затягується.

- What has happened, Sir? - запитала вона.

- His passport is invalid and he doesn’t have an American visa...

- Excuse me?

- Miss, I told you his passport doesn’t work.

- Sir, - звернувся до Ґеника охоронець. - Your stay in the US is illegal.

Ґоська переклала.

- Він каже, що з твоїм паспортом щось не в порядку.

Пізно увечері Ґеник приплентався до Боро-парку, наче побитий пес. У його глибокому сумному погляді за день звила собі гніздо така тоскність, що Зеник, який нудився за столом із двома пацанами і Надією - її він запросив просто так, - необережно пролив пляшку червоного вина на білу батистову скатертину.

- А де Ґоська? - запитав Зеник.

- Не змогла...

- Зрозуміло, ну, ми... чекали, чекали.

Надія, пожалівши, забрала Ґеника того вечора до себе, тому його ніч минула у проваллях Надіїного тіла, а на ранок він, блідий, пішов із її квартири, сказавши, що - по сиґарети. Вийшовши з будинку, зайшов у бруклінський дощ і зник у ньому. І лише Зеник, який тепер жив із Надією, знав, що Ґеник у бруклінській божевільні досі готується до свого весілля.

Капелюх, дактилі, сливи

І

Когути з Горішньої Вигнанки будили когутів зі Старого Чорткова, а ті будили місто.

Уранці 30 серпня 1939 року командир полку «Чортків» Корпусу Охорони Кордонів Речі Посполитої підполковник Марцелій Ян Котарба, прокинувшись від горлання когутів, пив каву. Ночами його сни звивали собі кубла, як серпневий вітер у ринвах. Цієї ночі він біг містом у формі колійовця; тікав, але ніяк не міг знайти потрібної вулиці, що вивела б його на дорогу до Заліщик. «Чому в формі колійовця?» - морщився Котарба, сьорбаючи каву. Непокоїв розлад шлунку. Марцелій здогадувався, що то від дактилів, якими його пригостив прокуратор перед Окружним судом. Котарбу перевели до Чорткова з Рокитного.

Вілла, яку пригледіла підполковникова дружина Гелена, була необжита і місто для Котарбів було чуже.

Коли Гелена купила дерев’яну шафу і її внесли до вітальні, то підполковник запитав:

- Навіщо?

- Але треба у щось складати одяг.

- Я не думаю, що ми тут надовго...

Після нічної зливи, що прошуміла над містом, на другому поверсі вілли було душно. І господар дому, розсунувши важкі штори, повідчиняв вікна. Над дахами будинків кружляли голуби, а з боку Серету в повітрі висів глиняний запах річки.

На бюрку підполковника лежав плакат про загальну мобілізацію, оголошену міністром військових справ, перший день якої буде завтра, 31 серпня. З Варшави по радіо передавали «Dziennik poranny». Прослухавши радіоновини, він пробіг очима першу сторінку газети і зупинився на невеличкому повідомленні з Катовиць: у Сем’яновицях знайдено сімдесят два пістолети і кілька тисяч набоїв у євангелістському костелі.