Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 24

- Петре, тут у мене одна справа, якби це тобі коротше сказати.

- Потрібні гроші?

- Дві тисячі...

- Не можу, бігме.

- Ну, всього дві...

- Не можу. Кожного місєцє висилаю до Делятина і тут маю бабу, з якою живу. Нічого не відкладаю. В Делятині будую хату, ну і тут мушу за щось жити.

- Зрозуміло...

- Та ти не ображайся, просто не маю зайвої копійки.

Прощаючись із Петром, Ґеник примітив Надію зі свого будинку, яка теж вийшла покурити.

8

У переддень Ґеникового з Ґоською весілля Зеник прийшов із Нью-Утрехта і сказав, що згорів Сі Тавн, магазин, в якому вони купували продукти. І що китайці, казав Зеник, тягнули все, що могли, поки не приїхали пожежники і поліція. Після реєстрації шлюбу Ґеник хотів улаштувати невеличку п’янку, і тому Зеник бігав по крамницях, скуповуючи усе для весільного столу.

Коли Ґеник привіз Мар’ї першу половину оплати за фіктивний шлюб, сім із половиною штук баксів, то запитав у старої про Ґоську, з якою все-таки хотів познайомитися. Мар’я подзвонила при ньому, але Ґоська відповіла, що зустрічатися не має часу і що вони побачаться біля центрального входу до Сіті Гол. Мар’я сказала, що за свідка буде Марися.

Ґеник прокинувся о шостій ранку. Витягнув із кладовки свій костюм... Але, подумавши, вдягнув светр і джинси, а костюм кинув на ліжко.

Із вікна Ґеникові було видно, що китайці прокинулися і готували сніданок. А небо затягнули густі хмари. Для відзначення весілля Зеник купив кілька пляшок віскі, наладував холодильник різними закусками та дволітровими пляшками кока-коли. З вулиці приніс подовгастий стіл, який примістив біля стіни у великій кімнаті.

- Вона ж усе-таки полька. Все мусить бути по-панському, - казав Зеник.

- Та не знаю... чи потрібно це?

Бюро, в якому реєструвалися шлюби в Нью-Йорку, розмістилося на вулиці Ворс у долішньому Мангеттені поруч із мініатюрним парком.

Ґоська під’їхала сюди таксівкою, а Марися - спортивним ровером. І Ґеник, підперши сіру бетонну будівлю, безпомильно їх вичислив, цих двох польок -Ґоську і Марисю. Але підходити не поспішав. Ґоська була у розкішному кремовому плащі з темно-синім паризьким шаликом навколо шиї. Марися - в джинсах і куртці. Поправивши рукою скуйовджене волосся, Ґоська прицільним, наче у снайпера, поглядом вирахувала свою жертву.

- Ґоська, чи пан розмовляє польською?

- Розумію, - зронив Ґеник і далі роздивляючись свою фіктивну дружину.

- А це Марися, - продовжила Ґоська. - Пан, певно, бачив її у пані Мар’ї?

Марисею була та сама дівчина, яка приймала їх із Зеником у Мар’ї.

- То як, у пана є паспорт?

- Так, при мені.

- То ходімо все оформимо - у мене мало часу.

- А я хотів запитати, чи могла би ти... нині прийти до мене. Ну, там випити-посидіти. Я пацанів запросив...

- А-а-а навіщо? - здивувалася Ґоська.

- Ну щоби... ніби це наше весілля... - Ґеник добирав слів, -зазнимкувати, ну... для департаменту...