Читать «Дізнавач» онлайн - страница 86

Потім подумав.

Подумалося ось про що. Свєтка тепер принишкне. Небезпеки від неї ніякої. В цьому я був упевнений.

Натомість Лаєвська! Просто завзята шпигунка з мережею. І чіпляє за найбільш чутливе — за кохання. Євку зачепила. Свєтку.

У мене в голові гупало кувалдою: «І Любочку мою, і Любочку зачепила!» Але така думка мене вбила б цілковито, і я її відігнав.

Я — людина. І мусив жити. Заради своєї родини.

Таким чином я призначив собі перепочинок від Лаєвської та всіх, хто з нею.

Минуло кілька днів. Я остаточно повернувся до свого нормального стану впевненості.

Дії Лаєвської я вже розцінював як злісне хуліганство і більш нічого. Бабські штучки. Пшик. Якщо я не буду піддаватися на її витівки, їй набридне мене цькувати.

На службі справи йшли добре, навіть успішно.

Я спокійно сидів і розбирав робочі папірці.

І щойно мене покликали до телефону, відчув, перепочинок закінчився.

Телефонувала Євка. Сказала, щоб я мав на увазі її весілля. Мені запрошення від Хробака. Буде Свириденко, ще багато начальства з боку нареченого. Самостійно вона б мене не покликала, але Хробак розпорядився, щоб вона забезпечила мою явку. Святкуватимуть у домі Євки. Тобто Лілії Горобчик.

Спочатку вирішив не йти. Але потім оперативний досвід переважив: треба.

А поки на порядку денному у мене стояв Штадлер. Навіщось Лаєвська наказала Світлані розіграти виставу. Навіть робила наголос у своїй брехні на те, що саме з’явився Штадлер, а вона при ньому як супроводжуюча інваліда.

Йшов до Штадлера з посмішкою. Ось шкандибаю до німого. Щоб запитати про Зуселя, який тепер теж безсловесний.

Штадлер зустрів мене зажурено. Відразу взявся за писанину.

Я читав за ним кожну літеру. А він їх від швидкого хвилювання часто пропускав і плутав місцями.

Виклав, що його довго випитувала Лаєвська про мене. Але він нічого не сказав. А яким чином їй стало відомо, що він зі мною дуже добре знайомий? А таким, що їй розповідав покійний Гутін, як вона запевнила Штадлера.

На моє питання, куди Штадлер пішов після того, як я його відправив від себе у вечір приходу Зуселя, Штадлер написав, що додому, і що інших думок у нього тоді й бути не могло.

Штадлер, коли писав, часто слинив хімічний олівець, і на обличчі у нього утворилися сліди. Зокрема, на губах і на лобі, тому що він то рот мусолив кулаком, то тер чоло.

Я сказав, що недавно бачив Зуселя і що Зусель просив переказати вітання. І нагадав про гроші.

При згадці про гроші Штадлер захвилювався, членороздільно замукав і замахав руками, виказуючи заперечення.

Я відверто, але м’яко запитав, навіщо Зусель тягнув із собою гроші? Може, хотів мені дати хабаря?

Штадлер нічого не написав. Але плечима не знизав і руками не розвів. Навіть головою не похитав.