Читать «Дізнавач» онлайн - страница 154

Лаєвська здивовано дивилася на мене. На мене всього: від голови до ніг. Охоплювала поглядом. І очі її розширювалися і звужувалися навперемін.

Вона як дивилася на мене, так і дивилася, але при цьому дотяглася рукою до кобури, відкрила її, дістала на дотик капшук, відкинула чавунну заслінку і кинула у полум’я.

Зазирнула туди. І не промовила ані слова.

Хотів повернути її на землю і сказати, що все одно золото не згорить. Але промовчав. Мені до того байдуже.

Ішов під дощем і підбивав підсумки. Шукав свою похибку.

Ніколи я не з’являвся до Лільки у формі. Крім першого разу, — але то глибоким зимовим вечором. Це раз.

Одягався щоразу нехай із незначними, але змінами. Це два.

Через передню хвіртку не входив. Заздалегідь звертав на зади і стукав у шибку збоку городу. Це три.