Читать «Дізнавач» онлайн - страница 116

З’явилися у повному складі Мирон, Сіма і Сунька. Сіли за стіл.

Діти — тут же.

Кажу:

— Ось ми всі зібралися на велику раду з приводу подальшої долі наших дітей — Григорія і Володимира. Вони залишилися сиротами, це відомо. І перше питання тобі, Самуїле. Ти визнаєш, що лякав їх дитячим будинком?

Сунька пробурмотів, що не лякав, а лише окреслив ситуацію на їхнє ж прохання.

Я звернувся до Гришка, щоб повторив слова Суньки про дитячий будинок.

Гришко мовчав.

— Щоб це питання закрити, я роблю висновок: ніякого дитячого будинку не може бути. Григорій та Володимир їдуть до мене на помешкання, щоб возз’єднатися зі своїм молодшим рідним братом Йосипом. У них буде в Чернігові упорядковане житло і всі умови для подальшого навчання і дорослішання. Моя дружина Люба на них чекає і вже любить, як своїх рідних дітей. У кого є питання? Григорію? — Гришко мовчав і скрипів зубами. — Володимире? — Вовка шморгав носом, але ні шмарок, ні сліз я не помітив. — Мироне Шаєвичу? — Файда хотів щось сказати, але не сказав. — Сімо? — Сіма тримала голову вниз очима, знизала плечима, але ясно прошепотіла згоду. — Самуїле?

Сунька підвівся, відсунув табурет, поправив ремінець на штанях і каже:

— Я за те, щоб усім стало добре. А це треба зважити. Я йду в радянську армію. Мої батьки залишаються самі. Їм хотілося б узяти до себе Гришу і Вову. До того ж комсомольська остерська організація повністю в курсі та розробила ряд заходів. Наприклад…

Я підійшов до Суньки, поклав руку на його плече, тепло сказав:

— Суню, ти комсомолець, а я комуніст. Твоя ініціатива гарна. І людей ти підняв на добру справу. Але ти неправий. Ти зараз думаєш про благо своїх батьків, яким хотілося б мати у спорожнілій після тебе хаті і дитячий сміх, ігри і таке інше. Але Остер — це Остер. А Чернігів — Чернігів. До того ж у мене права по совісті. Євсей Гутін — мій друг. І як я йому в очі подивлюсь, хоч би де він був, якщо я його дітей залишу без свого впливу?

Сунька почервонів до невпізнання.

— Ну, Самуїле, відповідай. — Я розумів, тут треба поставити крапку.

Сунька виразно мовив:

— Якщо в очі, я згоден. А так ні.

І вийшов надвір.

Гришко з Вовкою дивилися на мене. Мирон і Сіма теж.

Я сказав:

— У нас тут не суд. У нас збори. Тому голосуємо. Суня проти. Хто проти?

Проти не було. Того, хто утримався, теж. Гриша і Вовка теж проголосували «за».

Я оголосив збори вичерпаними і відправив хлопців надвір з умовою, щоб гуляли близько. Скоро їдемо.

Мирон приніс із собою капшук. Зав’язаний він був абияк. Віддав мені без слів.

Я без слів прийняв.

Сіма сиділа тихо, трошки гойдалася. А зрештою добре.

Я запитав, чи не зголошувався Зусель. Може, хто в Острі бачив або чув. Мирон запевнив, що Табачника не бачили. Остер гуде з приводу його зникнення, але в той самий час і подиву мало. Висловлюють думку, що Зусель міг податися у Чернігів, як раніше.

Я запитав у Мирона, навіщо він придумав, що забив льох.

Мирон не відповів твердо.

Я попросив Сіму допомогти зібратися. Із господарчих речей брати нічого не казав, а тільки носильне дитяче. Такого набралося один клунок.