Читать «Дівчина, що гралася з вогнем» онлайн - страница 373

Ледве Залаченко встиг натиснути на вимикач, як тієї ж миті лезо сокири вдарило йому в обличчя, розітнуло праву щоку і встромилося на кілька міліметрів у лобову кістку. Він навіть не встиг зрозуміти, що сталося, але наступної миті його мозок усвідомив біль, і він закричав не своїм голосом.

Рональд Нідерман ривком прокинувся від сну і, нічого не тямлячи, підскочив на дивані. Він почув завивання, яке спершу здалося йому нелюдським. Завивання доносилося з двору. Потім він зрозумів, що це кричить Залаченко, і поспіхом схопився на ноги.

Лісбет Саландер знову змахнула сокирою, але тіло її не послухалося. Вона збиралася занести сокиру вище й обрушити її на голову батька, але її сили вже вичерпалися, і вона влучила не туди, куди цілила, а під коліно. Проте під дією сили тяжіння лезо увійшло так глибоко, що сокира застрягла там і вирвалася з її руки, коли Залаченко ницьма впав додолу. Він не затихаючи кричав.

Вона нахилилася, щоб знову взяти сокиру. Підлога під нею гойднулася, мозок немов пронизала блискавка. Їй довелося сісти. Вона простягнула руку й обмацала кишені його куртки. У правій кишені в нього, як і до того, лежав пістолет. Вона зосередила погляд, напис на пістолеті розпливався перед очима.

Браунінг калібру 22.

Жалюгідний скаутський пістолет.

Ось чому вона залишилася жива. Куля із «ЗІГ-Зауера» або з іншого пістолета більшого калібру пробила б її черепок наскрізь, залишивши величезну дірку.

В той момент, коли вона формулювала для себе цю думку, почулися кроки Нідермана, котрий прокинувся. Фігура велетня заповнила весь дверний отвір. Він застиг на порозі, вирячившись на неї широко розплющеними, нічого не розуміючими очима. Залаченко дико кричав. Його обличчя перетворилося на криваве місиво. Під коліном у нього стриміла застрягла в нозі сокира. Перед ним сиділа на підлозі брудна і скривавлена Лісбет. Вигляд у неї був, ніби вона з’явилася з фільму жахів того сорту, яких більш ніж досить надивився свого часу Нідерман.

Нечутливий до болю Рональд Нідерман, схожий на бронебійного робота, все життя не любив темряви. Скільки він себе пам’ятав, темрява завжди таїла для нього якусь загрозу.

Він своїми очима бачив істот, що живуть у темряві, і його постійно підстерігав невимовний жах. І от зараз жах набув виразних контурів.

Дівка, що сиділа на підлозі, була небіжчицею. У цьому не було ніякого сумніву.

Він сам зарив її в могилу.

Отже, істота на підлозі була не живою дівкою, а породженням загробного світу, проти якого безсилі людські руки і зброя.

Перетворення людини на мертвяка вже почалося. Її шкіра стала лускатою, як у ящірки. Вискалені зуби зробилися гострими, як лезо бритви, щоб виривати ними клапті живого м’яса. З рота висовувався і облизував губи зміїний язик. На закривавлених пальцях відросли довгі, мов шаблі, загострені кігті. Він бачив, як горіли в пітьмі її очі. Він почув її глухе ричання і побачив, як вона напружила м’язи, щоб кинутися і розірвати йому горло.