Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 110

«Навіщо Промінь це зробив? — подумав хлопець. — Чого йому від мене треба? Якщо все це мені не здалося».

Він не міг запитати його навпростець, бо не хотів, аби Прагнення, яке поки що заховалося десь у кутку й не бажало розмовляти, здогадалося, що хлопчик потайки змовляється із Променем. Навіть, якщо мета змови була шляхетною. Тож Петрусь лише глянув на Промінь, який ліниво простягнувся на підлозі, і безпорадно розвів руками.

Можливо, Промінь і зумів би допомогти, принаймні Петрусь на це розраховував, але несподівано на небо насунулася здоровенна люта хмара й заслонила Сонце. Хлопчик перелякано дивився, як сонячна пляма на підлозі маліє, а за мить її немовби відтяли ножицями, раз — і немає.

— Із Променем більше не побалакаєш, — почувся голос неначе звіддалік. Петрусь рвучко обернувся.

— Підглядаєш?! — вигукнув він ображено, та водночас зраділо.

— Йому довелося втікати від хмари. Вона полює на такі маленькі, самотні промінці. Схопила б його й поглинула якогось дня на сніданок, — це був голос Прагнення, але такий тихенький і слабкий, ніби йому бракувало сил чи бажання жити.

— Чому ти не озивалося? — поцікавився Петрусь.

— А навіщо?

— Ти й досі сумуєш?

— Хіба це важливо? Що має бути, те й буде.

— Ця пані теж так казала.

— Бо, може, це правда.

— Як можна довідатися, що буде?

— Ніяк. І це обнадіює.

— Чому?

— Бо завжди залишається надія. Ти прийшов сюди так несподівано. Адже ти давно живеш там, за парканом. Ми не раз бачилися. Чули твій сміх. Але ти не знав про наше існування. Та й досі не знаєш…

— Що вони там роблять так довго?

Клаудія перестала читати, бо їй здалося, що вона почула у вітальні голоси дівчат. Їй так кортіло дізнатися про результати пошуку, чи задоволена Агата і чи Магдина мама погодиться, щоб у кімнаті доньки іноді вмикали якусь нормальну музику. Закрила книжку, глянула на Магду, кинула їй «Бувай!» і вийшла, не помітивши, що саме тоді мізинець на правій руці Магди, ніби у відповідь на прощання, легенько, майже непомітно ворухнувся.

— Я запитаю в лікаря, та гадаю, він не матиме нічого проти. Музика, яка б вона не була, діє на нервову систему.

— Можна мені це позичити? — запитала Агата, показуючи пані Аліції MP3, знайдений в одній із коробок нагорі. — Завтра я, звісно, віддам. Ну, і ми знайшли трохи дисків.

— Ви не знаєте бува, може, Магда вела блог? Ми б хотіли щось про неї дізнатися.

— Мені дуже шкода… — жінка вочевидь почувалася винною.

— Нічого. Ми й так дамо собі раду.

Дівчата вмостилися в Агати на килимі й переглянули диски. Агата перевірила вміст MP3.

— «Feel». Здається, тут усі їхні пісні. Дисків немає, певне, не встигла купити. Із цього й почнемо.