Читать «Голодомор – це і український Голокост, або «Геть від Москви», допоки та геноцидонебезпечна. Полемічні нюанси в статтях С. Кульчицького про Голодомор.» онлайн - страница 2

Якщо часові рамки дослідження розширити до 1654 року, то стає виднішим, що, по-перше, безпосередньою причиною Голодомору було перманентне протистояння між українцями і росіянами, антагоністичний характер якого характеризують такі події: Конотопська битва, Полтавська битва, скасування Гетьманщини, ліквідація Запорозької Січі і нова колонізація її земель вже на засадах російсьної імперії, три окупації України під час національно-визвольних змагань 1917–1919 років, боротьба ОУН — УПА тощо, і що, по — друге, Голодомор 1932–33 років стоїть в одному типологічному ряду (поголовне вбивство батуринців, козачі кістки в підмурках Санкт-Петербурга, масові розстріли україномовних киян за муравйовщини, наказ Берії—Жукова про депортацію всіх українців, масова — 2 мільйони — депортація західних українців після 1939 року, тощо) геноцидних фактів фізичного нищення українців як таких (про духовне нищення українців як таких — далі). З такого погляду потреба доводити, що Голодомор був геноцидом, взагалі відпадає — факт геноциду очевидний. Очевидним також є те, що активний спротив українців національному гнобленню і нав’язуванню непопулярних комуністичних порядків був лише приводом для сталінського «сокрушительного удара» — Голодомору.

Якщо ж рамками дослідження охопити всю історію людства, то виявиться, що геноцид — нищення різними способами, одним із яких було умертвіння голодом однієї групи як такої іншою — був скрізь і у всі часи пересічним явищем і став об’єктом права лише після Нюрнберзького процесу. Пересічність цього явища обумовлена не природною жорстокістю окремих етносів, народностей чи племен, а загальнобіологічним принципом — законом конкурентних взаємовідносин Гаузе (іншими словами — не моральними якостями людини як власне людини, а біологічною природою людини як зоологічного виду). За цим законом, між двома групами, що претендують на одну й ту саму нішу, неодмінно виникають конкурентні взаємовідносини, що невідворотно призводять до витіснення слабшого в іншу нішу. Під дію цього закону підпадають і взаємини між українцями і росіянами після 1654 року, не змінившись і в радянські часи, бо Радянський Союз тільки формально був федерацією, а фактично залишався російською імперією, в якій російський народ був панівним («керівним» за визначенням Сталіна) і претендував на Україну і українців як на свою частину. В протистоянні між українцями та росіянами, або, точніше, між українською національною ідеєю (Україна — це споконвічно наша рідна земля і ми воліємо бути її самостійним господарем — «… запануєм і ми, браття, у своїй сторонці…») та російською національною ідеєю (ми цю землю завоювали, вона наша, і тому ви, українці, підкоріться, бо будете знищені) завдяки протекції держави і повзучій насильницькій асиміляції українців силова перевага була на боці росіян, і це обумовлювало неодмінні в умовах імперії геноцидні акції з їхнього боку на будь-який прояв посилення прагнень до самостійності. Голодомор 1932–1933 років — це одна з таких превентивних акцій, злочинність якої визначена пунктом С ст.2 Конвенції ООН «Про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього» як: «навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на цілковите або часткове фізичне винищення». Мотивація цієї акції цілком зрозуміла — раціональна з погляду імперських очільників (саме Сталіну приписують сентенцію: «нет человека — нет проблемы») дія, спрямована на збереження імперського ладу СРСР, превентивна щодо збурення (лише в 1930 році в Україні сталося 4098 заворушень, за С. Кульчицьким) українських селян — цитаделі української національної ідеї, спровокованого національним гнобленням (росіяни його не зазнавали), форсованою колективізацією і непомірною конфіскацією збіжжя (в сусідів у такій мірі її не було).