Читать «Голодомор – це і український Голокост, або «Геть від Москви», допоки та геноцидонебезпечна. Полемічні нюанси в статтях С. Кульчицького про Голодомор.» онлайн

Віктор Галенко

Голодомор — це і український Голокост, або «Геть від Москви», допоки та геноцидонебезпечна. Полемічні нюанси в статтях С. Кульчицького про Голодомор

Аналітичне дослідження С. Кульчицького про Голодомор (див. популярний виклад в низці публіцистичних статей у газеті «День» упродовж 2010 року) відзначається високим рівнем об’єктивності, багатим фактажем, ґрунтовним проникненням у суть явища і за сукупністю зазначених прикмет є піонерним. Виведення формули Голодомору (Голодомор = вилучення всіх продовольчих засобів існування + позбавлення можливості для приречених покинути місце проживання і отримати допомогу ззовні + інформаційна блокада = геноцид) і аргументоване, оперте на документи, факти і свідчення очевидців, доведення того, що Голодомор 1932–1933 років був геноцидом українців як нації, має непроминущу цінність для усвідомлення нашими громадянами небезпеки нових геноцидів. А вони можливі, якщо Україна остаточно не позбавиться загрози з боку «старшого брата», який у своєму прагненні реанімувати колишню імперію в обширах «русского мира» («русский мир» там, де російська мова) останнім часом досяг політичних успіхів у посяганнях на поглинання України і українців (влада в Україні — за президенства В. Януковича — із прихильників Москви, відкриті шлюзи для експансії московської церкви в Україні, продовження терміну перебування військової бази в Криму, посилення енергетичної залежності шляхом будівництва обхідних трубопроводів, зміна парадигми гуманітарної політики в Україні в бік русифікації, зачинені двері в НАТО тощо). Але всупереч елементарній логіці — факт, наприклад, геноцидної суті Катині Кремль визнав — і всупереч переконливій логіці С. Кульчицького, Москва і її прихильники в Україні не визнають Голодомор геноцидом. Вони, ігноруючи закон України про Голодомор та визнання Голодомору геноцидом багатьма країнами, видають його за спільну трагедію всього радянського народу, хоч незаперечно доведеним є його вибірковий характер, зокрема Спеціальною комісією Конгресу США. Ця обставина — бо лише чітке усвідомлення українцями суті і причин Голодомору позбавить нас від його наслідків у вигляді національного безпам’ятства та совковості — потребує підсилення бази доведення додатковими аргументами. Коментаря потребують також деякі спірні, на мою думку, положення в статтях С.Кульчицького, хоч вони аж ніяк не применшують загальної цінності дослідження подібно до того, як плями на Сонці не позбавляють його життєдайної сили.

Помітною «темною плямою на Сонці», на мою думку, є вузький часовий ракурс дослідження, обмежений радянським періодом. Цей час складний для аналізу і без Голодомору тому, що в той період української історії сплелись в тугий жмут національні і соціальні проблеми виживання українців в умовах відновленої російської імперії з її тоталітарним комуністичним режимом. Накладання на аналіз ряду факторів, які мають до Голодомору опосередкований стосунок (специфіка радянської влади, відмінність комуністичної доктрини на Заході і в Росії, внутріпартійні розбірки, місце селян в державі-комуні тощо) і їх надмір застують безпосередню причину Голодомору, а це призводить до зміщення акцентів.