Читать «Вона» онлайн - страница 34
Марина Кичка
Близько дванадцятої пролунав дзвінок від Анни.
— Я все вирішила. Залишилась справа за вами. Вам потрібно відпроситись у батьків.
— Як? Що ти там вирішила??? — стурбовано запитав Андрій.
— У мене зараз новий залицяльник. Ну таке, він мені не подобається… Але…
— Але? — з нетерпінням запитала Марі.
— Йому 19 і в нього є машина. Тому я запропонувала поїхати на річку з ночівлею. А щоб він до мене не ліз), ну…, я так гадаю, ви 100 % маєте там бути, тож я запропонувала взяти і вас. Я сказала, що ви зустрічаєтесь, а то він хотів для Марі, якогось друга приволокти.
— Ми… Зустрічаємось??? — ошелешено запитав Андрій. — Та хто в це повірить?
— Та ну чого ти? Ти досить симпатичний))), — запевнила його Анна.
— Та й що це за чувак??? — обурено запитав Андрій.
— Чого це ти до нього так ставишся? Він нам між іншим допомагає.
— А чого це ти його захищаєш? Ти ж кажеш, він тобі не подобається???
— Так, стоп!!! — перебила їх Марі. — Це чудова ідея. Досить сперечатись! Андрію, яка тобі різниця. Це ж все заради спільної справи! Нам ще потрібно запитати дозволу в батьків. За пів години зідзвонимось!
Для них тоді це виглядало як захоплива пригода. Вони відчували себе супергероями. Нібито фільми, які вони так любили дивитись, стали реальністю і вони головні герої. Вони навіть не підозрювали, що ця історія може не закінчитись «хепі ендом». І що це буде пригода, про яку всі троє згодом шкодуватимуть, адже життя виявиться не таким, яким вони його собі уявляли. Вони зрозуміють, що на кону реальні людські життя. А отже, це зовсім не ігри. Усе це насправді. І що їм робити вони поки, що не знають…
Розділ 16
Перші страхи
Марі постукала у двері кабінету.
— Так, заходьте.
— Ви не зайняті?
— Ні, що ви. Присядьте.
— Хотіла обговорити все по справі.
— Я можу дати вам усе, що я накопав на цього демона. Якось аж дивно, говорити про демонів так просто ніби ми погоду обговорюємо, — Тарас поглянув на Марі. Йому ніби на душі полегшало від того, що він може говорити про це з кимось, не переймаючись, що його приймуть за божевільного. Так, Назар теж усе знав. Але Тараса завжди бентежило те, що жодна дівчина не дізналася б про його таємницю. А як він може розділити життя з тією, яка не знає й половини його життя? Яка ніколи не дізнається, за ким він сумує і чому їх не стало. Чого він найбільше лякається і як його підтримати. Тому зараз дивлячись на Марі, у нього зажевріла надія, що він все ж таки знайде ту, яка прийме і його, і його таємниці.
— Так, до цього складно звикнути, — Марі розуміюче поглянула на Тараса. Вона сама не розуміла чому, але відсторонюватися від Тараса їй інколи не вдавалось. Тому вона відчула всі його переживання.
— Але ж ви звикли?
— Ну як звикла, потрібно робити вибір, і, якщо вже вибрала, то не можна сумніватись. А якщо чесно, сумніви все одно виникатимуть дуже часто))). Але щоразу себе переконуєш, що це правильний вибір). Насправді намагаєшся довіряти собі, вірити, що ти не божевільна людина)… Я відволіклась), — Марі посміхнулась, не очікуючи від себе такого. Адже вона не дуже тямить в тому, щоб когось підтримувати. Зазвичай вона просто рятує життя людей, які ніколи про неї не дізнаються. І говорити з ними їй не доводилось. — Так, Андрій мені вже все скинув, і я вже з усім ознайомилась.