Читать «Вона» онлайн - страница 33
Марина Кичка
— Доброго дня, — пролунав голос позаду Марі.
За спиною з’явився Тарас.
— Доброго дня. Не очікувала побачити вас так рано.
— Я бігаю кожного ранку. А побачив я вас, коли вийшов на пробіжку.
І Тарас згадав той ранок і враз йому стало ніяково. Він поглянув на Марі, на якій ще були подряпини і синці. Йому стало так шкода ції тендітної дівчини.
— Якщо хочете, можете скласти мені компанію та пробігтись зі мною?
— Ні, дякую. Шви на нозі… Не варто випробовувати долю), — Марі поглянула на свою ногу.
— Так. Але ви маєте напрочуд чудовий вигляд, як на ту, що декілька днів тому ледь не померла))).
— Так. Тату, — Марі вирішила сказати йому, адже він в принципі знав багато, і водночас це не було таким важливим.
— Тату? — з нерозумінням запитав Тарас.
— Так, воно блокує біль і пришвидшує загоєння ран. Це не відбувається миттєво, як у фільмах))), проте результат, самі бачите.
На обличчі Марі промайнула посмішка. І для Тараса цей день став світліший. Так, дійсно, та посмішка зігріла йому душу. Тарас сам від себе не очікував такої реакції. Але за останні дні, такі важкі і складні дні, варто було Марі лише трохи посміхнутись, як все те й забулось. Тарас відчував, що він витріщається на Марі, так його зачарувала її осяйна посмішка. «Вона напевно, все зрозуміла…», — думав протягом наступного дня Тарас.
— Інші тату на вашому тілі мають таку ж силу? — із цікавістю запитав Тарас.
— Кожне тату несе певну цінність для мене, але і кожне з них має різне призначення.
— Сподіваюсь, вони добре вам допомагають? — Тарас ще раз поглянув на Марі. Він спробував посміхнутись, але посмішка вийшла якась надто сумна. Адже в цю мить він зрозумів, що єдина підтримка і допомога Марі — це декілька знаків на її тілі. І це все. І раптом він все зрозумів: чому вона так себе веде? Чому так рідко радує його своєю прекрасною посмішкою?
— Ну добре, я тоді побіг?
— Так, біжіть… Тарасе, я хотіла поговорити про вашу справу. Після сніданку зможемо зустрітись?
— Так, звичайно, у моєму кабінеті.
Тарас вибіг за ворота. Марі продовжила займатись. Тренування давались їй тяжкувато, адже вона ще не могла правильно розподілити навантаження, щоб не зашкодити нозі і ребрам. Але її це геть не хвилювало. Адже на душі стало легше. І фізичний біль був уже й не таким сильним.
Розділ 15
Пригода