Читать «Вона» онлайн - страница 29

Бабця підпалила якісь сухі трави і почала обкурювати Марі. Старенька нашіптувала якісь слова. Марі знову заплющила очі і поринула в сон.

Марі завжди було цікаво, як таким як бабця вдається завдяки якимось травам і заговорам так впливати на свідомість людей. Вона навіть одного разу поцікавилась в жінки, яка їй тоді допомагала, чи можна їй самій такому навчитись. На що та відповіла, що кожен має нести відповідальність за те, що йому доручено.

— Тобі і так тяжко. Кожен з нас щось отримав, але сплатив велику плату за те. Зайвого брати не потрібно.

Ці слова назавжди запали в пам’ять Марі. З того дня вона ніколи не цікавилась, що і як вони роблять, лише мовчки довіряла їм, і слава Богу, ще жодного разу не пошкодувала.

Коли Марі прийшла до тями, бабця вже закінчила ритуал і протягувала Марі папірець з якимось малюнком.

— Тримай, зроби цей малюнок він утримуватиме біль, блокуватиме доступ болю до свідомості. Біль пронизуватиме тіло, але ти цього не відчуватимеш. Тому будь обережна, не перегинай палицю, твоє тіло хоч і сильне, але все ж не залізне, може не витримати.

— Знову руни — обереги, я вже вся в тату).

— Ну що ж, дитинко, кожному своє. Тобі потрібно якомога швидше зробити тату, щоб закріпити твій теперішній стан, доки дія замовлянь не зникла.

— Дякую), — Марі лагідно посміхнулась до бабуні.

— З Богом, дитинко)!

Марі підвелась і була вражена, що біль май же не відчутний. Вона взяла папірець і, озирнувшись у дверях та ще раз посміхнувшись бабці, швидко подалася до машини.

Мері знала, що для татуювання їй потрібні гроші, яких у неї зараз взагалі не було. Просити в Андрія вона не хотіла, бо знала, що він у ткій самісінькій ситуації, що й вона. Тому попросила водія, якомога швидше відвезти її до Тараса. Зазвичай вона сама якось заробляла гроші, Андрій надсилав стільки, скільки мав змогу. Вона була йому безмежно вдячна за це, адже знала, що він робить для неї більше, ніж може. На щастя, Тарас багато працював дома і від’їжджав лише на важливі зустрічі. Машина під’їхала до будинку і зупинилась, Марі досить рішуче вийшла з неї і швидко попрямувала до дверей, як раптом вони відчинились, і на порозі з’явився Назар.

— Доброго дня, Марі, — він оглянув її з ніг до голови і був щиро здивований, що вона власне перед ним. На мить він навіть завагався чи це взагалі вона.

— Доброго дня! — Марі щиро привіталась із Назаром.

— Вам вже краще? — поцікавився Назар, хоча це було зайве.

— Так, набагато, — вона помітила, що Назар не збирався продовжувати їхній діалог, тому швидко запитала, те що її цікавило ще зранку. — Де поділась уся охорона?

— Тарас її звільнив, — спокійно, але з певним натяком відповів Назар.

— Через мене, — стверджено промовила Марі, вона ніби щойно дійшла цього висновку.

— Я поспішаю, на все добре, — Назар не додав нічого до її слів, але це й не було потрібно.

Марі відчинила двері і зайшла в дім. Вона вирішила, що не буде нічого казати Тарасу, адже це був його власний вибір, і Марі, правду кажучи, не просила його це робити. Та все ж вона зрозуміла, що Тарас непокоївся за неї більше, ані ж повинен був би. Він виявився вдома.