Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 20

Тепер дізнаватись про наміри молодшої покоївки він міг лише з донесень Джини. З її слів випливало, що Аня знову збирається кудись їхати. Учора Сильвіо намагався уточнити, за скільки днів вона взяла відгули.

— Здається, за три дні, — знизала плечима старша покоївка.

Він не розумів, що змусило молоду жінку йти на такі витрати, адже з часу минулих відвідин Умані сплило лише два місяці. Страх пронизав серце Сильвіо. У нього завжди було передчуття, що белла донна може зникнути з його життя просто так, без попередження, як і з’явилась. Якось Діно натякав на її інтерес до віртуальних знайомств із чоловіками. Який жах! Та її можуть у нього просто викрасти. Конті відклав книгу і підійшов до настінного календаря. Отож принаймні з днем вильоту не буде помилки. Уранці він купить квиток на літак рейсом до Києва. З цією думкою уже на світанку старий заснув.

Уранці Сильвіо особисто приїхав до агентства з продажу авіаквитків. Біля каси він почав вагатися щодо дати повернення до Італії. Можна ризикнути і пробути в Україні довше. Принаймні, якщо Аня дасть йому відкоша, то попроситься переночувати до її тітки, чий телефон записав минулого разу на всяк випадок.

— Синьоре Конті, ви мене чуєте? — гукнула касирка. — То на яке число вам дати квиток до Риму?

Сильвіо звів на неї затьмарений погляд, раптом схопився за серце і ледь чутно відказав:

— Через три дні — назад.

— Але того дня не буде рейсу з Києва. То на коли?

Старий хапав синім ротом повітря і поволі завалювався набік. Пасажири, які стояли позаду, посадовили його у крісло посеред зали і викликали карету швидкої допомоги.

— Вам потрібно в ліжко, — сказав лікар, коли зміряв артеріальний тиск пацієнта. — Бути весь час удома. Ось вам ліки.

— А ось ваші квитки, — підійшла касирка.

Наступного дня Сильвіо і Аня побачили один одного в літаку, що здійснював рейс «Рим — Київ».

— Оце так сюрприз, — сказала вона.

– Їду до нареченої, — спробував пожартувати Конті.

— Ну-ну, — поправила темні окуляри белла донна, ховаючи під ними злий вираз очей.

Несподівана з’ява стариганя вносила серйозні корективи в її плани. Доведеться по-новому домовлятися і з матір’ю, і з тіткою Вірою. Ясна річ, останній треба буде прибрехати.

Анин телефонний дзвінок із аеропорту Бориспіль став для пані Курилець громом посеред ясного неба. Племінниця пояснила, що київська квартира їй потрібна на три дні, як і домовлялись: приїдуть діти в супроводі бабусі. Проте одну кімнату доведеться віддати в розпорядження Сильвіо. Тому нехай тітка на цей час підшукає собі інше помешкання. Мовляв, італієць відшкодує витрати. Віра Іванівна зітхнула і прийняла пропозицію. Аня замислилась, а за кілька хвилин набрала телефон матері.

— То нам не приїжджати? — ошелешено перепитала Шура.

— Ні, ще раз кажу: «Ні». Там буде дід. Він сплутає нам всі карти. Та й поки що рано оформляти візи. Шкода тільки, що я не побачу дітей.

— То ти всі три дні ходитимеш у посольство, а дід що?

— Ой, не знаю, як мені його здихатися.

— Подзвони мені перед вильотом до Парижа.

— Звичайно. А тепер мені треба бігти — Сильвіо наступає на п’яти.