Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 391

Як і раніш, він купував лише черстві булки. Ніколи не питав ні пирогів, ні торта, ні чудесних гарячих пундиків.

їй здавалось, що він останнім часом змарнів і занепав духом. У неї аж серце боліло від бажання додати чого-небудь смачного до його нужденної покупки, але в потрібну хвилину мужність покидала її. Вона боялась образити його. Вона знала які художники горді.

Виходячи до крамниці, міс Марта почала надівати блакитну в цяточки шовкову блузку. В задній кімнаті вона варила таємничу мішанину з насіння айви й бури. Аджеж багато хто вживає цієї мішанини, щоб мати гарний колір обличчя.

Одного дня покупець увійшов до хлібні, як звичайно, поклав на прилавок п’ять центів і спитав пару черствих булок. Коли міс Марта діставала їх, на вулиці почулися звуки ріжка, брязкіт і мимо хлібні з грюкотом проїхала пожежна валка. Покупець поспішив до дверей, як і кожний зробив би на його місці. В пориві надхнення міс Марта вирішила використати нагоду.

На долішній полиці за прилавком лежав фунт свіжого масла, що їй приніс молочник хвилин з десять тому. Міс Марта поробила хлібним ножем глибокі надрізи в булці, поклала в них по чималій грудці масла і щільно стиснула їх.

Коли покупець знов підійшов до прилавку, вона вже загортала хліб у папір.

Коли ж, після особливо приємної коротенької розмови, він пішов, міс Марта всміхнулася про себе, але не без легкого замирання серця.

Чи не занадто це сміливо? Чи не образиться він? Ні, не може бути. Аджеж немає мови їстивних речей, і масло ж не є емблема нежіночої сміливости.

Цього дня вона багато думала про все це. Вона уявляла собі ту хвилину, коли він викриє її маленький обман. Він покладе набік свої пензлі й палітру. Поруч буде стояти мольберт з картиною, яку він малює і на якій перспектива поза всякою критикою.

От він готується поснідати сухим хлібом і водою. Він ріже булку... ах!

Міс Марта зашарілась. Коли він буде їсти, чи подумає він про ту руку, що поклала масло ? Чи ...

Дзвоник біля дверей до крамниці несамовито задзеленчав. Хтось увійшов, грюкнувши дверима.

Міс Марта побігла до крамниці. Там було двоє чоловіків. Один — молодий, з люлькою в зубах, вона його ніколи раніш не бачила. Другий був її художник.

Обличчя в нього було багрове, капелюх зсунувся на потилицю, волосся розкудовчилося. Він стиснув кулаки і люто погрозився ними до міс Марти. До міс Марти!

— Dummkorf — оглушливо кричав він. — Tausendonfer! — чи щось у цьому роді по-німецькому.

Молодий чоловік старався вивести його.

— Я не піду, — кричав той сердито, — не піду! Я їй скажу!

Він барабанив кулаками по прилавку міс Марти.

— Ви попсували мені, — кричав він, і сині очі його метали блискавиці за окулярами. — Я хочу сказати вам... ви, стара шкідлива кішко!

Міс Марта притулилась у знемозі до полиць і поклала руку на свою блакитну в цяточки шовкову блузку. Молодий чоловік схопив німця за комір.

— Ходім, — сказав він. — Ви вже досить наговорили їй. — Він витяг розлюченого товариша за двері на тротуар і потім повернувся до крамниці.