Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 370

— У мене вже нічого нема, — тяжко зітхнув Рейсі. — Я все вам оддав.

— Якщо ж ні, — додав суддя, люто видивляючись поверх окулярів на Рейсі, — вас буде звинувачено у неповазі до суду.

— Ото я так собі думаю, якби ви почекали до завтра, благально мовив Рейсі, — я б, може, десь і нашкріб чи позичив п’ятірку. Хіба ж я знав, що їй треба давати на прожиток?

— Слухання справи відкладається, — оголосив Бинаджа Віддеп, — завтра ви обоє прийдете сюди і виконаєте судову ухвалу. Після чого вам буде видано свідоцтво про розлучення.

Він усівся на порозі й заходився шнурувати черевики.

— Доведеться їхати до дядька Зайї, — вирішив Рейсі, — там і переночуємо. — Він сів у бідарку з одного боку, Ерієла залізла з другого. Низенький рудий бик, підкоряючись легенькому удару мотузяних віжок, повільно обійшов півколо, і бідарка поповзла геть, збиваючи колесами куряву.

Мировий суддя Бинаджа Віддеп сидів і смоктав бузинову люльку. Під вечір він дістав свою щотижневу газету й заходився читати. Читав доти, аж доки посутеніло і рядки газети почали розпливатися. Тоді він засвітив лойову свічку, що стояла на столі, й читав далі, поки не зійшов місяць, сповістивши, що пора вже вечеряти.

Суддя жив у складеній з товстих колод хатині на схилі горба, біля сухої тополі. Йдучи додому вечеряти, він перейшов струмок, що біг між густих лаврових заростей. Тут назустріч йому з-за кущів раптом ступила людська постать і наставила в груди рушницю. Капелюх у нападника був низько насунутий, більшу частину обличчя закривала якась шматина.

— Ану давай гроші, — мовила постать, — і не писни. Бо я нервовий, палець на гачку так і танцює.

— У м-мене тільки п-п’ять доларів, — запинаючись проказав суддя, витягуючи кредитку з жилетної кишені.

— Скрути її, — почувся наказ, — і засунь у дуло. Кредитка була нова й хрустка. Навіть незграбними і тремтячими від страху пальцями її неважко було скрутити в рурочку і значно важче — запхнути в ствол рушниці.

— А тепер іди собі, — сказав грабіжник.

І суддя не загаявся скористатися з цього дозволу.

На другий день рудий бичок знову притягнув бідарку до дверей суду. Суддя Бинаджа Віддеп був у черевиках, бо вже давно ждав відвідувачів. У його присутності Рейсі Білбро дав своїй дружині п’ятидоларовий папірець. Очі судді вп’ялися в нього.

Папірець мав такий вигляд, наче недавно був скручений і застромлений у ствол рушниці. Але суддя утримався від коментарів. Адже будь-якому папірцю може забандюритися скрутитись. І він вручив кожному відвідувачеві свідоцтво про розлучення. Обоє стояли, не знаючи, що сказати, і мовчки згортали одержані гарантії своєї свободи. Жінка кинула боязкий погляд на Рейсі.

— То ти зараз на бідарці додому, — сказала вона. — Хліб на полиці, в бляшаній коробці. А шмат свинини я поклала в казанок, щоб собаки не дістали. Увечері не забудь накрутити годинника.

— А ти, знацця, до брата Еда? — спитав Рейсі, тонко вдаючи байдужого.