Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 264

Десь о четвертій Ревенель виглянув у вікно. По той бік саду на підвіконні його надій стояли чотири вази, і в кожній було по великій розквітлій троянді; троянди були червоні й білі. І раптом над ними схилилась вона, затінивши їх своєю вродою. Вона задумливо подивилась в його вікно, але зараз же, очевидно помітивши його почтивий, але палкий погляд, немов розтанула, лишивши на підвіконні запашні емблеми.

Так, безумовно це були емблеми. Він був би негідний звання поета, коли б не зрозумів цього. Вона, звичайно, читала його поему “Чотири троянди”, поема зворушила її, і ці троянди — її романтична відповідь. Звісно, вона повинна знати, що напроти неї живе поет Ревенель, портрет його вона напевно бачила в журналах. І це прегарне, ніжне, скромне, знадне послання він не помине без уваги.

Поруч з трояндами Ревенель помітив ще якусь рослину в маленькому вазоні. Аж ніяк не соромлячись, він узяв театрального бінокля і, ховаючись за завісою, наставив його на вікно. То була герань.

З безпомилковим інстинктом поета він витяг з полиці книжку нікому непотрібних відомостей і, гортаючи сторінки, розшукав “Мову квітів”.

“Герань — чекаю побачення”.

Так. Романтика нічого не робить наполовину. Коли вона приходить до вас, то приносить і подарунки, а якщо ви їй дозволите, вона усядеться біля каміну й почне плести свої сіті.

Ревенель усміхнувся. Закоханий чоловік усміхається, коли гадає, що переміг. А закохана жінка з моменту перемоги перестає всміхатися. Він закінчив бій; вона ж тільки починає. Як це мило придумано — поставити на вікні чотири троянди, щоб він їх побачив. У неї повинна бути ніжна поетична душа. Тепер тільки треба придумати, як улаштувати побачення.

Посвистування й грюкання дверима завжди звіщали появу Семмі Брауна.

Ревенель знов усміхнувся. Його відродження опромінило навіть Семмі Брауна, Семмі, з його крикливим костюмом, з його підковуватою шпилькою в краватці, з пухким обличчям, вульгарним жаргоном, з його поклонінням профана, йому, Ревенелеві — клерка біржевого маклера, що ще більше підкреслював те нове, яскраве, невидиме, що відвідало сьогодні сумну поетову оселю.

Семмі усівся на своєму улюбленому місці біля вікна й глянув поверх вкритого пилом зеленого листя саду. Потім глянув на свого годинника й поспішно схопився.

— Ох, ти ж чорт! — вигукнув він. — Двадцять на четверту. Я мушу йти, друзяко, в мене о пів на п’яту побачення.

— Раз у тебе на цей час було призначене побачення, чого ж ти тоді прийшов до мене? — ущипливо спитав Ревенель. — Я гадав, що ви, ділові люди, більше цінуєте свої хвилини й секунди. Семмі нерішуче спинився у дверях і раптом повернувся до Ревенеля з почервонілим обличчям.

— Справа в тім, Ревві, — сказав він таким тоном, ніби говорив з клієнтом, резервні суми якого вичерпано, — що я довідався про це тільки як прийшов сюди. Треба тобі сказати, друже, що в тому старому будинку живе пречудова дівчина, в яку я смертельно закоханий. Я тобі скажу по щирості, ми вже заручені. Старий опинається, але його номер не пройде. Він стереже її, але все ж ми бачимось. Мені звідси видно вікно Едіт; вона подає мені знак, що йде по покупки, і я зустрічаю її. Сьогодні вона призначила наше побачення на пів на п’яту. Може, мені слід було сказати це тобі раніше, але я знав, що ти не розсердишся на мене. Ну, на все!