Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 162

Захаращення було таке, що раптом зупинився весь рух у цьому великому місті.

— Чому ми стоїмо? — вигукнула нетерпляче міс Лентрі. — Ми спізнимось!

Річер підвівся в кебі й оглянувся на всі боки. Він побачив завмерлий потік карет, фургонів, платформ, дрог, кебів та трамваїв. Усі ці екіпажі заповнили перехрестя так, як дівчина з талією в двадцять шість дюймів заповнює двадцятидводюймовий корсет. А з усіх вулиць, що перехрещувалися тут, — з Бродвея, з Шостої авеню, з Тридцять четвертої вулиці — все ще мчали, гуркочучи, нові екіпажі. Вони мчали повною ходою, врізалися в масу, зчеплювалися колесами, а візники, лаючись, додавали й свою лепту до загального галасу. Весь вуличний рух Нью-Йорка немов зосередився навколо кеба, в якому сиділи Річер та міс Лентрі. Найстаріший з глядачів, що їх тисячі стояли на тротуарах, зроду не бачив, ще в Нью-Йорку такого захаращення.

— Я дуже винен, але нас, як видно, затерло, — сказав Річер, влаштовуючись на сидінні. — Їм не розплутати цього вузла й за годину. Це моя провина... Якби я не впустив обручки...

— А покажіть мені цю обручку, — сказала міс Лентрі. — Ну, раз нічого не можна зробити, то й говорити нема чого. Врешті-решт, театр — це така нудьга...

Об одинадцятій годині вечора хтось легенько постукав у двері спальні Антоні Рокуола.

— Заходьте! — загримів Антоні. Він сидів у червоному халаті й читав роман з життя піратів.

Хтось, постукав, — це була тітка Елен. Вона була схожа на сивого ангела, якого через неуважність забули на землі.

— Вони заручені, Антоні, — сказала вона тихо. — Вона дала слово нашому Ричару. Коли вони їхали до театру, на вулиці сталося захаращення, і тільки через дві години їм вдалося вибратися. От, братіку Антоні, ніколи більше не хвастай могутністю грошей. Маленька емблема справжнього кохання — маленька старовинна обручка, яка символізувала безмежне й некорисливе кохання, була причиною того, що наш Річер знайшов своє щастя. Він упустив обручку на брук і вийшов з кеба, щоб підняти її. Але перше ніж вони встигли рушити далі, вулицю було захаращено. Він освідчився міс Лентрі й підкорив її серце, поки кеб стояв через те захаращення. Гроші — ніщо в порівнянні з чистим коханням, Антоні!

— Чудово! — сказав старий. — Я радий, що хлопець добився свого щастя. Я сказав йому, що не зупинюсь перед будь-якими перешкодами, коли...

— Але, братіку Антоні, чим же тут могли допомогти ваші гроші?

— Сестро, — сказав Антоні Рокуол, — я залишив свого пірата в чорт зна якому важкому стані. Його корабель тільки що зазнав аварії, але він занадто добре знає ціну грошам, щоб дати йому затонути. Дай мені дочитати цей розділ.