Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 159
О.Генрі
— А порошок?! — ледве вимовив Айкі.
— А, ті ліки, що ти мені дав! — сказав Чанк, ще ширше всміхаючись. — Ну, це було так. Сидячи вчора за вечерею у Рідлів і дивлячись на Розі, я сказав собі: “Чанк, якщо ти хочеш завоювати цю дівчину, роби це чесно, без ніякого шахрайства”. Пакетик, який ти дав, лишився у мене в кишені. А потім я глянув, на того, хто ще був за столом, і подумав, що йому бракує відповідних почуттів до свого майбутнього зятя. Вибрав момент і висипав порошок у каву старому Рідлу, розумієш?
Кохання та гроші
Старий Антоні Рокуол, відставний фабрикант і власник фірми “Мило Евріка”, виглянув з вікна свого кабінету, що містився в його особняку на П’ятій авеню, і усміхнувся. Його сусід праворуч, аристократ-клубмен Джон ван-Шалайт Сеффольк-Джонс, вийшов з свого особняка назустріч своєму автомобілеві і, за своїм звичаєм, зневажливо подивився, задерши носа, на фасад палацу миловара, збудованого в стилі Відродження.
— Ач, лежень! — вигукнув мильний екс-король. — Теж задирає носа, опудало городнє. Я ось примушу малярів на те літо розмалювати весь будинок червоною, білою і синьою фарбами. Може, ти ще вище задереш свого голландського носа.
І Антоні Рокуол, що не визнавав дзвінків, підійшов до дверей свого кабінету й загорлав: “Майк!” тим самим голосом, яким колись він відколював шматки небесного склепіння в канзаських преріях.
— Скажи моєму синові, — наказав Антоні слузі, що з’явився на дверях, — щоб він зайшов до мене перед тим, як їхатиме з дому.
Коли молодий Рокуол увійшов до кабінету, старий відклав набік газету, подивився на нього з ласкавого похмурістю на своєму круглому голеному, червоному обличчі, розкуйовдив одною рукою своє сиве волосся, а другою забрязкотів у кишені, перебираючи там ключі.
— Річере, — сказав Антоні Рокуол, — почому ти платиш за мило, що ним ти умиваєшся?
Річер, який тільки півроку тому приїхав додому з коледжа, був трохи здивований. Він ще не розібрався в своєму батькові, в якому було так само повно несподіванок, як у дівчини на першому балу.
— Шість доларів за дюжину, тату... здається.
— А за костюми?
— Здається, по шістдесят доларів... загалом.
— Ти джентльмен, — рішуче сказав Антоні. — Я чув про молодих аристократів, які платять по двадцять чотири долари за дюжину мила і понад сто за костюм. У тебе стільки, ж грошей для марнотратства, скільки і у них, але ти додержуєшся поміркованості й достойності. Я сам вживаю “Евріку”, — не тільки через сентиментальність, але й тому, що це найчистіше мило на ринку. Все, що ти платиш за шматок мила понад десять центів, ти платиш за погані пахощі та за пакування. Мило за п’ятдесят центів шматок цілком придатне для юнака такого походження, як ти, та такого стану і з такими статками. Ти джентльмен. Вони кажуть, що потрібно три покоління, щоб створити джентльмена. Брешуть! Гроші роблять це значно швидше. Коли є капітал, то все йде, як санки з гори. Гроші зробили з тебе джентльмена. Якого дідька! Вони й мене майже зробили. Я майже такий самий брутальний, нахабний і погано вихований, як і ті обидва аристократи, що живуть по обидва боки вашого дому; вони аж спати не можуть через те, що я засотався між них посередині.
