Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 124

У Нью-Йорку, на одному з молів Північної річки, сиділо два суб’єкти. Пароплав, що прибув з тропіків, почав вивантажувати на пристань банани та апельсини. Іноді з перестиглої в’язки падав додолу банан, а то й два, і тоді один із суб’єктів плентався до нього, швидко підбирав і повертався назад поділитися з товаришем.

Один з тих людей був у стані крайнього занепаду. Дощ, вітер та сонце, як видно, добре попрацювали над його одягом. На виду в нього ясно позначився руїнницький вплив алкоголю. І все ж таки на його яскраво-червоному носі блищало бездоганне золоте пенсне.

Другий ще не встиг так низько спуститись по згористій дорозі Нездатних. Правда, цвіт його життя вже зів’яв, пішов у насіння — насіння, яке не прийметься, мабуть, ні на якому ґрунті. Але там, де він блукав, ще залишались перехресні стежки, які могли б знову вивести його на дорогу корисної праці без допомоги зледащілих Чудес. Він був невисокий на зріст, але кремезний, з косими, тьмяними, як у ската, очима, з вусами, як у бармена. Ми пізнаємо ці очі й ці вуса; ми бачимо, що Сміт, власник розкішної яхти та яскравого костюма, той самий Сміт, що приїздив до Кораліо з якоюсь таємничою місією і так по-чаклунськи пропав, знову з’явився перед нами, хоча уже й без аксесуарів своєї колишньої величі.

Засунувши в рота третій банан, чоловік у золотому пенсне раптом виплюнув його з гидливою гримасою.

— Чорт би побрав усі фрукти! — сказав він зневажливим тоном патриція.— Два роки я прожив у тих краях, де росте оця погань, її смак назавжди залишається в роті. Краще вже апельсини. Постарайтесь, О’Дей, роздобути для мене парочку, коли трапиться дірявий ящик.

— Так ви жили там, де мавпи? — запитав другий, у якого трохи розв’язався язик від сонячного тепла та лагідно-соковитих фруктів.— Довелось і мені там побувати. Але недовго — кілька годин. Я тоді працював у Колумбійському розшукному агентстві. Оті мавпи й підвели мене. Якби не вони, я б досі служив у тому агентстві. Я розкажу вам, як це сталось.

Якось принесли до контори записку від шефа такого змісту: “Негайно пришліть О’Дея. Дуже важлива справа”. Я тоді був найперший детектив у всьому агентстві. Мені завжди доручали серйозні справи. Я мав з’явитись до шефа в район Уолл-стріту.

Прибувши на місце, я знайшов шефа у якійсь приватній конторі. З ним було багато директорів, зовсім розгублених. Мене ознайомили зі справою. Президент страхової компанії “Республіка” зник невідомо куди, захопивши сто тисяч доларів готівкою. Директори дуже хотіли, щоб він повернувся, але ще дужче хотіли повернути гроші. Вони сказали, що гроші їм украй потрібні. Вони дізналися, що того ж дня, вранці, старий з усією своєю родиною, яка складалася з дочки та великого саквояжа, сів на фруктовий пароплав і вирушив до Південної Америки.