Читать «Велика місія цивілізаторів» онлайн - страница 25

Проїжджаючи центральною вулицею, Анджела помітила, що її наздоганяє чорний поліцейський глайдер. Дівчині наказали спинитися. Молодий коректний лейтенант запитав її прізвище, вибачився і відвіз у найближче відділення.

— Не маєте права! — обурювалася Анджела. — Мене чекають! Я нічого поганого не зробила!

— Я виконую завдання, — знизав плечима лейтенант.

У відділенні серед телеекранів сидів за пультом сумний поліцейський інспектор і розмішував ложечкою чай.

Після традиційних запитань він відсунув склянку й співчутливо сказав:

— На перший раз обмежимося попередженням. Ви знаєте, що ви порушили основний закон держави — закон стандарту?

— Що ви! — перелякалася Анджела. — Я знаю те, що й усі — не обдурюй, не вкрадь, не убий… Слово честі, я ніколи не думала про якісь інші закони… Ну, ще підробка документів…

— Гаразд, — перебив її інспектор. — Як кажуть юристи, прецедента не було, адже ніхто не шиє дома… Цей закон не примха уряду. Стереотипні деталі — основа всякого виробництва. Нам довелося відмовитися від забобонів минулого століття й одверто визнати, що політичне здоров'я країни грунтується на стандартизації життя населення. Ординарні розваги, шаблон моди, однакова духовна їжа — ось запорука того, що жоден громадянин не заздритиме іншому, що всі громадяни ретельно працюватимуть, не розмірковуючи про щось стороннє. Ви у своєму незвичному, хоч, безперечно, красивому одягу можете викликати нездорові розмови в місті. Фасони одягу диктує лише Урядовий кабінет моди. Це його монополія. Що буде, коли всі наші чесні трудівниці-жінки, дівчата почнуть ламати голови над екстравагантними костюмами?

Інспектор залпом допив чай, запропонував Анджелі. Вона хитнула головою, глянула ображено.

— Заспокойтеся, — сказав інспектор. — Плаття й туфлі ми, звісно, знищимо. Так. Гарна була б мода, якби мільйон дівчат позував мільйону Сноків. І вийшов із мільйона майстерень у мільйонах жовтих суконь.

— Ви і про Снока знаєте? — вигукнула Анджела.

— Ми все знаємо.

Автомат налив інспекторові другу склянку, кинув цукор.

— Заарештуєте його?

— Так. Попередимо. До того ж він пише без маніпуляторів. Підсудна справа.

Він довго, сумно роздивлявся червоне намисто. Анджела машинально захистила його рукою.

— Це також, — кинув інспектор. — Їдьте додому, переодягніться, привезіть плаття сюди — і ви вільні.

Вона пішла до дверей, але раптом почула:

— Стривайте хвилинку. — І трохи лагідніше: — Ви б не погодилися повечеряти зі мною в ресторані?

— Ні, — гордо відповіла Анджела і вийшла.

Дівчина вела машину й схлипувала, кусаючи нижню губу, бузкову від впорскнутої фарби. Вогні ліхтарів розпливалися, схожі на пишні жовті квіти.

ПУСТОЩІ

(Оповідання-жарт)

Старий Сигуетлі сидів на ґанку і палив люльку. Була дев'ята година вечора. За галявиною тісно стояли дерева. Праворуч від будиночка кінчалося крило лісу, і там, немов синє махове пір'я, стовбурчились високі сосни. Густий туман висів над просторами боліт. Теплий вечір вертав на землю дим незліченних люльок, випалених лісничим за сорок шість років його відлюдництва.