Читать «Віршова збірка «На селі»» онлайн - страница 2

1892

Південь на степу

Супокій навкруг панує,Нерухомо степ лежить;Тирсу гнучкую й густуюВітерець не ворушить.Рівний поверх, як на морі…Страшно-мертвий супокій…Тільки сонце на просторіЛлє палючий промінь свій,Що було живе – сховалось,Не почуєш голосів,Наче скрізь в степу, – здавалось, —Янгол смерті пролетів…

1885

Під вербами

Верби старі похилилися там,В хвилях купаються віти;Сонячним пишним промінням з небесРічка й дерева облиті.Кладка під вербами; бачу на їйДівчина там молодая,В хвилях полоще вона полотно,Бризками воду збиває.Все в тії дівчини любе таке,Все і вродливе, і пишне:Карії очі – мов зорі з небес;Губи – червоная вишня.Хвилі волосся спадають униз;Дужі й малі рученята…Дівчино! хто вже побачив тебе,Той не здола не кохати!

1885

Пісня

Ой як мені сії сумиПересумувати,Що я свою кохануюМушу покидати?Ой як мені сії сумиТа й перетерпіти,Що мені там на чужиніОдиноким жити?Ой тепер я на ВкраїніМилу покидаю, —І їй сльози, й мені сльозиУ чужому краю!Ой як буду я широкимСтепом проїздити,Буду галку, буду чорнуЯ щиро просити:«Полинь, галко, полинь, чорна,Аж де моя мила,Ой скажи, що мене тяжкоТут журба звялила».Ой як буду проїздитиЯ гаєм темненьким,То прохатиму малогоВ лісі соловейка:«Полинь, пташко-соловейкуЗаспівай коханій,Що без неї на чужиніВ мене серце вяне».Ой як буду проїздитиЯ безкраїм морем,Я до хвилі бурхливоїСтиха заговорю:«Ой скажи ти, моя хвиле,Ти милій єдиній,Що я її кохатиму,Поки не загину!»

1885

По весні розцвітаються квіти

По весні розцвітаються квітиІ до осені пишно цвітуть,А зимою вмирають і зновуРозцвітають, і знову живуть.І не скаже ніхто, що за снігомїх не матиме більше земля,Що весна не народить їх знову,Закрасивши гаї та поля.Так і в серці у мене надіїТо вмирають, то знову живуть,І то зиму, то весну веселуМені в грудях натомлених чуть.І не можу сказати, щоб горе,Що сьогодні зустріло мене,Панувало у серці довіку,Що ніколи зима не мине…

1892

Природо-мати!

Природо-мати! кожен з нас змарнілих,Життям важким натомлених та хворих,Намучившись усім, що серце й душуВражає глибоко, – до тебе йде.Велика мати всім! ти хворе серцеТак згоїти, зцілити в грудях можеш,Як не загоїть людськая рука.В порожньому житті немає втіхи.Усе розбито, все!… А ти сіяєшВисокою могучою красою,Ти повна завсігди життя, надій, —І кожен з нас іде до тебе душуНадією тією напоїти,Щоб щастя крихту хоч одну знайте.Так, ідемо і просимо, благаємНас пригорнуть на материні груди,Нас приголубити, бо серце плаче,Бо розривається воно від мук!..І слухаєш ти нас, велика мати,І пригортаєш – у холодне лоно,Холодна, нас ховаючи навік…

1894

Приходить час

Приходить час, приходить час, —Сказати кожен мусить з нас,Чи він народу вірний син,Чи тільки раб похилий він,Чи раб похилий, чи боєць —Хай кожен скаже навпростець!І де він стане: чи до тих,Що в путах сковані гидких,Народ і край свій продаютьПанам, що кров із його пють, —А чи до сміливих борців,Що серед бурь, похмурих днівЗа рідний край, за нарід свій,За долю-волю йдуть у бій?Приходить час, зайнявся світІ вільним душам шле привіт;Озвіться всі, хто є навкруг:Хто ниций раб, хто валі друг?